Как сварить рис рассыпчатым: правило "пяти пальцев" "Побил 25-летний рекорд": Джокер стал самым прибыльным кинокомиксом в истории "Дыра": Морпехи рассказали о слабом месте в границе Украины Опрос показал, кого из иностранных лидеров украинцы любят больше всех Названы самые "пьющие" страны в мире: На каком месте Украина Дела осенние: что съесть, чтобы не хандрить? Спирт, янтарь и игорный бизнес: Стефанчук озвучил неотложные законопроекты для Рады Сивохо озвучил первый шаг по возвращению Донбасса Герус: Я сам инициировал свою отставку, разногласий с президентом нет Кремль оценил верояность нормандской встречи до конца года
Головна порталу Дт-Кт
Головна ДКНовиниПублікації ДКПередплатаДовідникиБланки, формиКонсультаціїДокументи


Розширений пошук по форуму :: по порталу

Проект податкової реформи: є що змінювати (частина 1)

Відправлено користувачем nataljavls 
Список форумів Список тем Нова темаПопередня тема Наступна тема
Проект податкової реформи: є що змінювати


Віта Форсюк, ЮК Jurimex


На прохання групи народних депутатів, юристами компанії ЮК Jurimex розробили коментарі та зауваження до законопроекту №5079 "Про внесення змін до Податкового кодексу і деяких інших Законів України (про податкову реформу)". І хоча даний законопроект не був включений до порядку денного, але Кабінет Міністрів України має намір повторно внести на розгляд парламенту законопроекти про податкову та бюджетну реформи. Маємо надію, що наступний проект все ж враховує недоліки Законопроекту №5079.

Перше, на що потрібно звернути увагу: назва законопроекту не відповідає суті слова "реформа".
Адже реформа - це прогресивне перетворення чогось на краще (від анг. "re-" та "form" - зміна форми, змісту певного об’єкту, тобто суттєві зміни в механізмі діяльності певного об’єкту реформи). Проте, проаналізувавши запропонований законопроект, бачимо, що зміни суті понять немає. Більш того, відбувається механічне "об'єднання" обов’язкових платежів, їх "укрупнення" інколи навіть таких, які характеризуються різною суттю елементів податку, що не дозволяє їх об’єднати в один платіж (наприклад, фіксований сільськогосподарський податок та єдиний податок). Загалом варто констатувати, що запропонована редакція Закону збільшить податковий тиск як на населення, так і на бізнес. Крім того, законопроект не позбавлений й певних "дрібніших" недоліків, які будуть коментовані нами нижче.

Пп. 12.4.4. п. 12.4 ст. 12 ПКУ «До повноважень сільських, селищних, міських рад щодо податків належать: встановлення ставок акцизного податку з реалізованих через роздрібну торговельну мережу пива, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюну та промислових замінників тютюну, товарів, зазначених у підпункті 215.3.4 пункту 215.3 статті 215 цього Кодексу в межах, визначених законодавчими актами».

Відповідноі до ст. 9 ПКУ акцизний податок належить до загальнодержавних податків. Згідно з п. 8.2. ст. 8 ПКУ до загальнодержавних належать податки, що встановлені цим Кодексом і є обов'язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Статтею 12 ПКУ визначено, що сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків. Таким чином, Податковим кодексом встановлено обмеження компетенції сільських, селищних, міських рад щодо податків лише повноваженнями, що стосуються місцевих податків. Водночас, акцизний податок є загальнодержавним податком, а тому встановлення ставок цього платежу не може бути віднесено до компетенції вищеперерахованих органів.

Пп. 14.1.225 п. 14.1. ст. 14 ПКУ: «роялті - будь-який платіж, отриманий як винагорода за використання або за надання права на використання об‘єкта права інтелектуальної власності, а саме на будь-які літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо- чи телевізійного мовлення, передачі (програми) організацій мовлення, будь-які права, які охороняються патентом, будь-які зареєстровані торговельні марки (знаки на товари і послуги), права інтелектуальної власності на дизайн, секретне креслення, модель, формулу, процес, права інтелектуальної власності на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).
Не вважаються роялті платежі, отримані:
- як винагорода за використання комп’ютерної програми, якщо умови використання обмежені функціональним призначенням такої програми та її відтворення обмежене кількістю копій, необхідних для такого використання (використання «кінцевим споживачем»);
- за придбання примірників (копій, екземплярів) об’єктів інтелектуальної власності, які втілені в електронній формі, для використання за своїм функціональним призначенням для кінцевого споживання;
- за придбання речей (в тому числі носіїв інформації), в яких втілені, або на яких містяться об‘єкти права інтелектуальної власності, визначені в абзаці першому цього підпункту, у користування, володіння та/або розпорядження особи;
- за передачу прав на об’єкти права інтелектуальної власності, якщо умови передачі прав на об'єкт права інтелектуальної власності надають право особі, яка отримує такі права, продати або здійснити відчуження в інший спосіб права інтелектуальної власності або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права інтелектуальної власності на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), за винятком випадків, коли таке оприлюднення (розголошення) є обов'язковим згідно із законодавством України.»


Запропонована нова дефініція «роялті» беззаперечно є більш прогресивною та юридично грамотною, ніж попереднє визначення. Так вказаними змінами усунено недоліки попередньої редакції частини першої підпункту 14.1.225 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України у вигляді перерахування законодавцем принципово різнорідних об’єктів, що не були об’єктами права інтелектуальної власності.

Зокрема, законодавець здійснив заміну в переліку об’єктів права інтелектуальної власності належних понять, та такі, що відповідають суті регульованих правовідносин, зокрема:
- «Патент» (що по своїй правовій природі був правовстановлюючим охоронним документом) на «права, будь-які права, які охороняються патентом»,
- «дизайном, секретним кресленням, моделлю, формулою, процесом» ( що самі по собі не являються об’єктами права інтелектуальної власності, а лише права на них потенційно можуть бути зареєстровані й охоронятися в режимі таких об’єктів інтелектуальної власності як промисловий зразок, винахід або корисна модель) на «права інтелектуальної власності на дизайн, секретне креслення, модель, формулу, процес».
Водночас в частині першій підпункту 14.1.225 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України залишено не коректне віднесення до об’єкті права інтелектуальної власності «інших записів на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо- чи телевізійного мовлення», оскільки вони є об’єктами речового права власності.

Позитивною новелою є також уточнення випадків, що не входять до поняття роялті, що де-факто активно підтримувались судовою практикою та відповідає підходам Модельній конвенції ОЄСР, а саме:
- введення концепції «використання кінцевим споживачем», ,
- виведення з під роялті послуг, що постачаються в електронній формі (electronically supplied services ),

«392.2. Контролюючий орган має право призначити та провести документальну перевірку з використанням методу контролю за витратами та доходами, у разі наявності однієї з обставин:
392.2.1. у власності платника податків перебувають активи, за якими платник податків не має документального підтвердження джерел походження коштів або майна, використаних для придбання таких активів;
392.2.2. платником податків здійснені витрати, за якими платник податків не має документального підтвердження. джерел походження активів, використаних для здійснення таких витрат;
392.2.3. контролюючим органом виявлено факт недостовірності даних, повідомлених платником податків, щодо джерел походження коштів, майна або інших активів;
392.2.4. наявність у платника податків не задекларованих активів, доходів;
392.2.5. наявність у контролюючого органу інформації щодо перевищення суми понесених витрат у зв’язку з придбанням активів платником податків – фізичною особою, у звітному періоді, над сумою доходів, отриманих таким платником податку у цьому ж звітному періоді, в розмірі що перевищує розмір сорока мінімальних заробітних плат, встановлених законом на 1 січня звітного року.»


Таке формулювання законотворцем підстав для проведення перевірки спричинить ситуацію, при якій розбіжність між сумою понесених витрат над сумою доходів; активи або витрати, за якими платник податків не має документального підтвердження джерел походження коштів або майна у розмірі навіть однієї гривні слугує підставною для призначення та проведення документальної перевірки з використанням методу контролю за витратами та доходами. Також варто звернути увагу на те, що не завжди проведення таких перевірок буде відповідати принципу економічності оподаткуванню - обсяг надходжень від сплати податків та зборів до бюджету повинен значно перевищувати витрати на їх адміністрування.

З метою уникнення негативних наслідків необхідно встановити мінімальний вартісний критерій, наявність якого надавав би право контролюючим органам розпочинати перевірку з використанням методу контролю за витратами та доходами.

«392.3. Одночасно з прийняттям рішення про призначення та проведення документальної перевірки платника податків – фізичної особи із застосуванням методу контролю за витратами та доходами, контролюючим органом вживаються заходи відповідно до пункту 94.5 статті 94 цього Кодексу щодо всього наявного у платника податків майна»

Надання податковим органам права одночасного вжиття заходів по адміністративному арешту всього майна платника із проведенням документальної перевірки платника податків – фізичної особи із застосуванням методу контролю за витратами та доходами не є виправданим, оскільки фактично може призвести до значних зловживань з боку податкових органів. Так, через безпідставні перевірки фізичних осіб, можна буде повністю заблокувати можливість вільного розпорядження фізичними особами свого майна.

Встановлення пунктом 392.3 статті 392 ПКУ права контролюючих органів щодо накладення адміністративного арешту на все майна платника податків, без прив’язки до суми потенційних податкових зобов’язань платника податків, не відповідає принципам співрозмірності, оскільки адміністративний арешт майна (у тому числі коштів), як засобу забезпечення виконання платником податків своїх зобов'язань, має похідний характер. А тому, арешт може стосуватися лише того обсягу майна (коштів), яке є необхідним для виконання певних зобов'язань платника податків, зокрема, щодо погашення податкового боргу.

Водночас жоден вид податкових перевірок, що проводиться відносно платників податків юридичних осіб, не передбачає одночасно вжиття заходів по адміністративному арешті, що фактично ставить фізичних осіб у не рівні умови, так покладає на них надмірний тягар, в порівнянні з юридичними особами при здійсненні заходів податкового контролю.

Фактично вказані повноваження податкового органу не лише порушують принцип рівності усіх платників податків перед законом, як прояв податкової дискримінації, але й водночас є грубим порушенням статті 1 Протоколу № 1 Європейської конвенції з прав людини (захист права власності), оскільки не дотримана розумна пропорційність між втручанням у права фізичної особи й інтересами суспільства.

Окрім того, надання вище зазначених повноважень податковим органам щодо арешту майна платника податків, потребує суттєвих доопрацювань і статті 94 ПКУ, зокрема, наприклад, в частині доповнення п. 94.19 ПКУ у якості підстави для скасування адміністративному арешту складення довідки за результатами проведення документальної перевірки з використанням методу контролю за доходами і витратами.

«392.7. При застосуванні методу контролю за витратами та доходами підлягають обчисленню та порівнянню:
а) понесені платником податків у періоді, що перевіряється та у попередніх податкових періодах витрати, самостійно визначені таким платником податків або виявлені контролюючим органом, в тому числі, з урахуванням інформації, отриманої з інших джерел згідно із законодавством;
б) отримані платником податків у періоді, що перевіряється та у попередніх податкових періодах доходи, самостійно задекларовані таким платником податків, з урахуванням чистого оподатковуваного доходу/сукупного чистого доходу, отриманого самозайнятою особою або визначені податковим агентом у розрахунку, в тому числі, з використанням інформації, отриманої контролюючим органом з інших джерел згідно із законодавством»


1) Відповідно до вищевикладеного пункту перевірці підлягають доходи/витрати не лише отриманні/понесені у періоді, що перевіряється, проте й у попередніх періодах. Водночас проект закону не містить чітких обмежень податкових періодів, які можуть бути перевірені, що розширює можливості для контролюючих органів зловживати правом і здійснювати перевірку будь-яких періодів, в тому числі й тих за якими перевірки вже здійснювались (адже обмеження в проекті не встановлені).
При цьому темпоральні обмеження, що встановлені пунктом 392.10 статті 392 ПКУ, які стосуються лише визначення доходів та/або об'єктів оподаткування та/або бази оподаткування, не поширюються на періоди, за які може бути здійсненна перевірка.

2) Згідно з коментованою статтею перевірці підлягають доходи/витрати самостійно визначені таким платником податків або виявлені контролюючим органом, в тому числі, з урахуванням інформації, отриманої "з інших джерел згідно із законодавством". Таким чином, законодавець встановлює невичерпний перелік джерел отримання інформації.
У відповідності до ст. 16 Закону України "Про інформацію", податкова інформація - сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб'єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності і необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій у порядку, встановленому Податковим кодексом України. Проте навіть таке визначення не дає чіткої відповіді на перелік джерел дозволених до використання для отримання відомостей про доходи та витрати платника податку. З огляду на те, що інформаційна складова суспільства на даний час досить розвинена, можна припустити, що публікації в засоби масової інформації чи в соціальних мережах можуть бути "джерелом" інформації про витрати/доходи особи. Проте, достовірність таких даних викликає сумнів. Таким чином, інформаційні ресурси можуть бути використанні з метою "тиску" або маніпулювання відомостями про майновий стан особи, адже відповідно до запропонованої редакції п. 392.3. ст. 392 ПКУ одночасно з прийняттям рішення про призначення та проведення документальної перевірки платника податків – фізичної особи із застосуванням методу контролю за витратами та доходами, контролюючим органом вживаються заходи відповідно до пункту 94.5 статті 94 цього Кодексу щодо всього наявного у платника податків майна, тобто - арешт майна.
З огляду на вищевикладене вважаємо за необхідне обмежити джерела отримання інформації про доходи/витрати особи, передбачивши, що не можуть використовуватись неофіційні джерела – публікації в ЗМІ, соціальні мережі, непідтверджені заяви інших платників податків.

«392.10. Строки давності при визначенні доходів та/або об'єктів оподаткування та/або бази оподаткування з використанням методу контролю за витратами та доходами застосовуються відповідно до статті 102 цього Кодексу. Для фізичних осіб, що не мають статусу суб'єкта підприємницької діяльності, початком відліку строку давності є дата проведення одноразового декларування громадянами України своїх доходів та майнового стану, згідно з підрозділом 92 Перехідних положень цього Кодексу.»

Абзац другий коментованої статті фактично ставить фізичних осіб та фізичних осіб-підприємців/юридичних осіб у не рівні та дискримінаційні умови щодо застосування строків давності при визначенні податковим органом грошових зобов’язань.

Окрім того дане положення, надасть право податковим органам здійснювати донарахування щодо доходів фізичних осіб, по яким вже фактично минули строки давності згідно з п. 102.1 ст. 102 ПКУ.


«51.1. Платники податків, в тому числі податкові агенти, зобов'язані подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків, а також сум нарахованого та утриманого з них податку, суми отриманої оплати за послуги, які є підставою для отримання податкової знижки відповідно до ст. 166 цього Кодексу, суми реалізованих фізичним особам товарів (робіт, послуг) вартість неподільної одиниці яких перевищує 10 мінімальних заробітних плат, встановлених станом на 1 січня звітного року, до контролюючого органу за основним місцем обліку.»

Запровадження нового виду звітності про продаж на користь фізичних осіб товарів (робіт, послуг), вартість яких понад 10 мінімальних заробітних плат за не подільну одиницю не лише не узгоджується із заявами уряду про скорочення обсягу звітності для юридичних осіб, але й водночас покладе на них додаткові витрати щодо збирання та обробки інформації про своїх покупців.

Окрім того встановлення у якості грошового критерію суми 10 мінімальних заробітних плат за неподільну одиницю, не є виправданим, оскільки буде охоплювати занадто широке коло товарів, робіт та послуг. Фактично ці вимоги призведуть до збільшення рівня тіньової економіки, так як юридичним особам буде дешевше платити штрафи за не подавання відповідної звітності, ніж дотримуватись вимог закону в цій частині.

Не заперечуючи ідею необхідності контролю за витратами фізичних осіб, вважаємо, що вказаний вид звітності має вводитись поступово (поетапно), оскільки на практиці до обробки такого масиву інформації можуть виявитись не готовими не лише платники податків, але й самі контролюючі органи.

Викликає певні зауваження використання законодавцем терміну «вартість неподільної одиниці», оскільки такий вимірник є прийнятним лише щодо речей. Водночас, у тих випадках, коли мова йде про послуги або роботи коректніше у вигляді грошового вимірника використовувати «договірну вартість».

«51.2. У визначених цим Кодексом випадках розрахунки подаються в електронному вигляді».

Відповідно до п. 15.1 ст. 15 ПКУ платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом

Пункт 51.1 статті 51 ПКУ при визначені суб’єкта звітування використовує конструкцію «Платники податків, в тому числі податкові агенти», обсяг поняття якого фактично не обмежується суб’єктами господарювання.

Таким чином передбачений п. 51.1 ст. 51 ПКУ обов’язок по звітуванню про продаж відповідних товарів (робіт, послуг), покладається і на фізичних осіб, що є не суб’єктами господарювання.

Водночас виконання вимог п. 51.2 ст. 51 ПКУ, вимагатиме від них попереднього придбання відповідного програмного забезпечення та електронно-цифрового підпису.

«57.1. ….
Платники податку на прибуток (крім новостворених, виробників сільськогосподарської продукції, та платників податків, у яких чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за даними фінансової звітності, за останній річний звітний період не перевищує 20 мільйонів гривень) щомісяця, протягом дванадцятимісячного періоду, сплачують авансовий внесок з податку на прибуток у порядку і в строки, які встановлені для місячного податкового періоду. Сума щомісячних авансових внесків обчислюється у розмірі не менше 1/12 нарахованої суми податку на прибуток підприємств за попередній звітний (податковий) рік, зменшеної на суму сплачених авансових внесків з цього податку при виплаті дивідендів, яка залишилась не зарахованою у зменшення податкового зобов’язання з цього податку, без подання податкової декларації.
При цьому дванадцятимісячний період для сплати авансових внесків визначається з червня поточного звітного (податкового) року по травень наступного звітного (податкового) року включно.
Платники податку, які зареєстровані протягом звітного (податкового) року (новостворені), сплачують податок на прибуток на підставі річної податкової декларації за період діяльності у звітному (податковому) році та не сплачують авансового внеску.
У разі якщо платник податку за підсумками звітного (податкового) року не отримав прибуток або отримав збиток, такий платник податку не здійснює сплату щомісячних авансових внесків у наступному дванадцятимісячному періоді для сплати таких внесків.
У складі річної податкової декларації платником податку подається розрахунок щомісячних авансових внесків, які мають сплачуватися у наступний дванадцятимісячний період. Визначена в розрахунку сума авансових внесків вважається узгодженою сумою грошових зобов'язань.
Податкова декларація, в тому числі розрахунок щомісячних авансових внесків, за базовий звітний (податковий) рік подаються до 1 червня року наступного за звітним (податковим) роком.»


Позитивним моментом запропонованих змін є підвищення розміру фінансового критерію для сплати авансових внесків, у порівняні з поточною редакцією п. 57.1 ст. 57 ПКУ.

Водночас негативним моментом є скасування права платника податків щодо переходу на сплату податку за результатами квартальної звітності у випадку відсутності в нього в першому звітному кварталі доходу чи отримання збитків, та як такі зміни не лише призведуть до вилучення обігових коштів платників податків, але й будуть спричиняти синергетичне погіршення показників платоспроможності тих платників податків, що опиняться у фінансовій скруті (наприклад, в наслідок різкого погіршення загально ринкових показників товарообороту).

«73.3 Платники податків та інші суб'єкти інформаційних відносин зобов'язані подавати інформацію, визначену у запиті контролюючого органу, та її документальне підтвердження протягом одного місяця, а для проведення зустрічних звірок протягом 10 робочих днів, з дня, що настає за днем надходження запиту (якщо інше не передбачено цим Кодексом). У разі коли запит складено з порушенням вимог, викладених в абзацах першому та другому цього пункту, платник податків звільняється від обов'язку надавати відповідь на такий запит.»

Відповідно до п. 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2010 р. N 1232 «Про затвердження Порядку проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок» у разі отримання від суб'єкта господарювання інформації, визначеної у запиті, та її документального підтвердження (протягом одного місяця з дня, що настає за днем надходження суб'єкту господарювання запиту) орган державної податкової служби проводить зустрічну звірку. З врахуванням того, що для суб’єкта господарювання зазвичай потрібно надати на запит контролюючого органу велику кількість інформації, то запропоновані 10 днів, вважаємо необґрунтованим строком для підготовки документів. Тому, пропонуємо залишити місячний строк для надання інформації на запит контролюючих органів. В іншому разі, надати право платникам податків та іншим суб'єктам інформаційних відносин повідомляти контролюючі органи про продовження строку для підготовки всієї запитуваної інформації строком до одного місяця.

«140.5 Фінансовий результат податкового (звітного) періоду збільшується
140.5.4. на суму процентів, нарахованих за будь-якими кредитами, позиками та іншими борговими зобов’язаннями на користь інституту спільного інвестування»


Коментована норма потребує доопрацювання в частині уточнення поняття «Боргові зобов’язання»

На практиці, з метою тлумачення вказаного поняття податковими органами може застосовуватись підхід пункту 140.1. статті 140 ПКУ у редакції законопроекту, де під борговими зобов’язаннями для цілей даного пункту слід розуміти зобов’язання за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, операціями РЕПО, зобов’язання за договорами фінансового лізингу та іншими запозиченнями незалежно від їх юридичного оформлення.

У зв’язку з вище вказаним, вони можуть наполягати на позиції, що до поняття «проценти за борговими зобов’язаннями» повинні включатись і проценти за облігаціями.

Як наслідок, платникам податків буде не вигідно ситуація, коли власниками їх облігацій стає інститут спільного інвестування, оскільки по-суті вартість залученого капіталу від ІСІ буде апріорі більша ніж від інших фінансових інституцій.

Тобто створюються не конкурентні дискримінаційні умови.

«140.5.6. на суму 50 відсотків вартості товарів, у тому числі необоротних активів, робіт та послуг (крім зазначених у підпунктах 140.5.4 та 140.5.7 цього пункту та операцій, які визнані контрольованими відповідно до статті 39 цього Кодексу), придбаних у:
- пов’язаних осіб – резидентів, які не є платниками податку на прибуток;
неприбуткових установ та організацій, крім бюджетних установ;
- нерезидентів (в тому числі нерезидентів – пов’язаних осіб) що зареєстровані у державах (на територіях), зазначених у підпункті 39.2.1.2 пункту 39.2 статті 39 цього Кодексу.»


Вказані обмеження жодним чином не враховують можливої відповідності договірної вартості товарів/робіт, послуг, що були придбані в таких контрагентів, ринковій вартості.

Окрім того обмеження, що стосуються нерезидентів, стосуються не лише офшорів, але і європейських країн, що належать до низько податкових юрисдикцій (наприклад, Кіпр).

Оскільки українським компаніям будуть не вигідні контракти з контрагентами з таких юрисдикцій, при умові що операції не підпадають під контрольовані операції, вони цілком вірогідно можуть відмовлятись від таких контрактів.
В результаті створюються дискримінаційні умови.
Список форумів Список тем Нова темаПопередня тема Наступна тема
Вибачте, тільки зареєстровані користувачі можуть писати в цьому форумі.

Авторизуватись



Повідомлення, розміщені на форумах ДК-порталу, відображають лише особисту позицію авторів повідомлень.
Адміністрація форумів не несе відповідальності за їх зміст.

© 2017 "Дебет-Кредит", український бухгалтерський портал, web_dk [ @ ] gc.com.ua





0.000422