По договору оперативной аренды было ввезено оборудование из-за границы. При растаможке уплачен НДС. Что делать с этим НДС-сом, можно ли отнести в НК, ведь оборудование не является нашей собственностью и подлежит возврату ?

Может быть в этой статье найдется полезная для Вас информация

Об'єкт фінансового лізингу – від нерезидента:
окремі податкові нюанси

Документи статті
• Стамбульська Конвенція – Конвенція про тимчасове ввезення (Стамбул, 26.06.90 р.).
• МКУ – Митний кодекс України від 11.07.2002 р. № 92-IV.
• Закон про лізинг – Закон України «Про фінансовий лізинг» від 16.12.97 р. № 723/97-ВР.
• Закон про податок на прибуток – Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» у редакції від 22.05.97 р. № 283/97-ВР.
• Закон про ПДВ – Закон України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97 р. № 168/97-ВР.
• Закон № 216/96 – Закон України «Про ставки акцизного збору на деякі транспортні засоби» від 24.05.96 р. № 216/96-ВР.
• Закон № 185/94 – Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.94 р. № 185/94-ВР.
• Закон № 959 – Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.91 р. № 959-XII.
• Закон № 2371 – Закон України «Про Митний тариф України» від 05.04.2001 р. № 2371-III.
• Декрет № 18-92 – Декрет КМУ «Про акцизний збір» від 26.12.92 р. № 18-92.
• Декрет № 15-93 – Декрет КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.93 р. № 15-93.
• Порядок № 1855 – Порядок прийняття рішення про допуск товарів до переміщення через митний кордон України в режимі тимчасового ввезення (вивезення), затверджений постановою КМУ від 12.12.2002 р. № 1855.
• Порядок № 470 – Порядок звільнення (змен-шення) від оподаткування доходів з джерелом їх походження з України відповідно до міжнародних договорів України про уникнення подвійного оподаткування, затверджений постановою КМУ від 06.05.2001 р. № 470.
• Порядок № 1104 – Порядок випуску, обігу та погашення векселів, які видаються на суму податку на додану вартість при імпорті товарів на митну територію України, затверджений постановою КМУ від 01.10.97 р. № 1104.
• Порядок № 173 – Порядок застосування митного режиму тимчасового ввезення (вивезення), затверджений наказом Державної митної служби України від 28.03.2000 р. № 173.
• Податкове роз'яснення № 505 – Податкове роз'яснення про застосування норм статті 4 Закону України від 23.09.94 р. № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» у разі порушення резидентами термінів розрахунків при виконанні імпортних договорів», затверджене наказом ДПАУ від 23.10.2002 р. № 505.
Увезення за договором фінансового лізингу та ПДВ
Почнемо з того, що згідно з абзацом першим ст. 186 МКУ декларант (у ситуації, що розглядається, – лізингоотримувач) самостійно визначає митний режим товарів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон України, відповідно до мети їх переміщення та на підставі документів, що подаються до митного органу для здійснення митного контролю та митного оформлення.
Зважаючи на це положення, лізингоотримувач має право вибрати один із двох митних режимів:
– режим імпорту – якщо договір фінансового лізингу передбачає передачу права власності на об'єкт, що ввозиться;
– режим тимчасового ввезення (вивезення) – якщо умови договору фінансового лізингу не передбачають передачу права власності на об'єкт, що ввозиться.
Розглянемо обидва ці варіанти докладніше.
Варіант 1. Імпорт
Найчастіше митне оформлення об'єктів фінансового лізингу в момент їх увезення на митну територію України здійснюється відповідно до митного режиму імпорту.
Нагадаємо, що під імпортом ст. 188 МКУ розуміє митний режим, відповідно до якого товари ввозяться на митну територію України для вільного обігу без обмеження строку їх перебування на цій території та можуть використовуватися без будь-яких митних обмежень.
Цей митний режим передбачає сплату лізингоотримувачем у загальновстановленому порядку ввізного (імпортного) мита за ставками відповідно до Митного тарифу України (додаток до Закону № 2371), а також податків та зборів, якими обкладаються товари під час увезення на митну територію України згідно із законами України (див. ст. 189 МКУ).
Нагадаємо, що акцизний збір справляється на підставі Декрету № 18-92 і обов'язково сплачується при ввезенні таких об'єктів, як транспортні засоби. До відома: ставки акцизного збору на деякі транспортні засоби встановлено Законом № 216/96.
На правилах сплати ПДВ зупинимося докладніше.
Перш за все зауважимо, що відповідно до пп. 3.1.2 Закону про ПДВ операції з увезення на митну територію України товарів за договорами лізингу та іншими договорами, що не передбачають передачу права власності на такі товари, прирівнюються до імпорту і є об'єктом обкладення ПДВ. При цьому базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість товарів (у нашому випадку – об'єкта фінансового лізингу), що імпортуються, але не нижче митної вартості, зазначеної у ввізній ВМД (п. 4.3 Закону про ПДВ).
Зобов'язання зі сплати ПДВ при імпорті товарів на митну територію України виникають у день подання ввізної ВМД із зазначенням у ній суми податку, що підлягає сплаті. На це вказує пп. 7.3.6 Закону про ПДВ.
Тепер декілька слів із приводу визначення дати, на яку слід брати курс НБУ для розрахунку бази обкладення ПДВ.
За роз'ясненнями ДПАУ, що викладені в листі від 28.02.2006 р. № 3676/7/16-1517 (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2006, № 50), з метою обчислення бази обкладення ПДВ митна або договірна (контрактна) вартість товарів (а отже, і об'єкта фінлізингу) перераховується в українські гривні виходячи з валютного (обмінного) курсу НБУ, що діяв на кінець операційного дня, який передував дню подання до митного органу ВМД. А от митники наполягають на тому, що при обчисленні суми належного до сплати «ввізного» ПДВ слід орієнтуватися на курс НБУ, що діяв на дату надання ВМД до оформлення (див. лист Держмитслужби від 19.05.2006 р. № 11/4-15/5453-ЕП у газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2006, № 50). І все це незважаючи на те, що в п. 4.3 Закону про ПДВ чітко прописано, що базою оподаткування є митна вартість, яка перераховується у гривні за валютним курсом НБУ, що діяв на кінець операційного дня, що передує дню, в якому товар уперше підпадає під режим митного контролю відповідно до митного законодавства.
Однак таке різне розуміння норм Закону про ПДВ податківцями та митниками не повинне лякати платників податків, адже врешті-решт, як правильно відзначає ДПАУ, відповідальним за нарахування імпортного ПДВ є митний орган (п. 10.1 Закону про ПДВ). Це означає, що орієнтиром для імпортерів буде все-таки позиція митників.
І про податковий кредит. За умови, що об'єкт фінансового лізингу використовуватиметься в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності лізингоотримувача, сплачений на дату подання митної декларації ПДВ може бути включено до податкового кредиту. Так зазначає ДПАУ в листі від 12.04.2005 р. № 3719/5/15-2316 (c. 20). Відповідно датою виникнення права на податковий кредит у цьому випадку вважатиметься дата сплати ПДВ за податковими зобов'язаннями (див. пп. 7.5.2 Закону про ПДВ).
Якщо об'єкт фінансового лізингу використовуватиметься у господарській діяльності лізингоотримувача, ПДВ, сплачений на дату подання ввізної ВМД, включається до податкового кредиту


Однак за своїм бажанням лізингоотримувач за умови оформлення ВМД (за винятком тимчасової або неповної, періодичної або попередньої ВМД) може відстрочити сплату ПДВ шляхом видачі митним органам податкового векселя на 30 календарних днів від дня поставки цього векселя органу митного контролю. Такий вексель має бути підтверджено комерційним банком шляхом авалю. Цю можливість надає платникам податків п. 11.5 Закону про ПДВ. При цьому правила видачі податкового векселя регулюються Порядком № 1104.
Щоправда, скористатися правом видачі податкового векселя можуть не всі імпортери (лізингоотримувачі). Пільгові умови не стосуються осіб, які:
– імпортують підакцизні товари і товари, що належать до товарних груп 1 – 24 УКТЗЕД;
– зареєструвалися платниками ПДВ менше ніж за 12 календарних місяців до місяця, в якому здійснюється імпорт;
– є платниками єдиного податку.
Перелічені категорії осіб зобов'язані сплатити ПДВ під час митного оформлення в установленому порядку.
Варіант 2. Тимчасове ввезення (вивезення)
У ситуації, коли положення договору фінансового лізингу не передбачають переходу права власності на об'єкт лізингу, який обов'язково має бути повернено орендодавцю без будь-яких змін, крім природного зносу або втрат за нормальних умов транспортування, лізингоотримувач, спираючись на ст. 204 МКУ, може оформити такий об'єкт у режимі тимчасового ввезення (вивезення).
Такий висновок випливає з п. 3.7 Порядку № 173, що забороняє видавати дозвіл на тимчасове ввезення на митну територію України об'єктів, які переміщуються через митний кордон на підставі лише тих договорів (купівлі-продажу, міни, консигнації, фінансового лізингу (оренди), маркетингу, спільної діяльності та інших договорів), що передбачають передачу прав власності на об'єкти, які ввозяться. Виходить, що умови договору, які не передбачають передачу права власності на об'єкт лізингу, дають можливість лізингоотримувачу скористатися митним режимом тимчасового ввезення (вивезення).
Важливо враховувати, що в загальному випадку строк тимчасового ввезення (вивезення) товарів становить один рік із дня їх ввезення на митну територію України. Однак з урахуванням мети ввезення та інших обставин відповідний митний орган може продовжити цей строк1.
(1 Згідно із Законом про лізинг лізингоотримувач набуває права користування об'єктом лізингу на визначений строк не менше одного року, але Законом про податок на прибуток у цьому плані встановлено свої критерії.)


Рішення про допуск товарів до переміщення через митний кордон України в режимі тимчасового ввезення (вивезення) видається керівником митного органу чи уповноваженою ним особою відповідно до Порядку № 1855.
Зазначений дозвіл щодо окремих груп товарів видається митним органом тільки за умови надання на його адресу лізингоотримувачем гарантії стосовно дотримання режиму тимчасового ввезення (вивезення). Про це прямо йдеться у п. 4 Порядку № 173. До таких товарів належать товари, що:
– класифікуються відповідно до груп 1 – 24 УКТЗЕД;
– обкладаються акцизним збором;
– обкладаються вивізним митом.
Стосовно окремих категорій товарів, перелічених у ст. 206 МКУ і в додатках до Стамбульської Конвенції, може видаватися дозвіл на їх тимчасове ввезення (вивезення) з умовним повним звільненням від оподаткування (тобто від сплати ввізного мита, ПДВ та акцизного збору). Щоправда, скористатися такою пільгою буде зовсім непросто – надто вже обмежений перелік «пільгових» товарів.
Тимчасове ввезення всіх інших категорій товарів, не зазначених у ст. 206 МКУ, у тому числі й майна за договором оренди (лізингу), здійснюється зі сплатою ввізного мита, ПДВ та акцизного збору в загальновстановленому порядку. На це вказують ст. 209 МКУ і п. 6.1 листа Держмитслужби від 06.01.2004 р. № 11/5-15-4-ЕП.
Що стосується можливості видачі на адресу митного органу податкового векселя при оформленні об'єкта фінансового лізингу в режимі тимчасового ввезення (вивезення), то, на наш погляд, таке право в лізингоотримувача є. Ця точка зору ґрунтується на тому, що з метою обкладення ПДВ операції з увезення на митну територію України товарів (супутніх послуг) за договорами лізингу (оренди) прирівнюються до імпорту. А отже, використання в цьому випадку норм п. 11.5 Закону про ПДВ цілком припустиме.
Розраховуємо курсові різниці
Здійснюючи операції з нерезидентом на підставі договору фінансового лізингу, вітчизняному підприємству – платнику податку на прибуток необхідно дотримуватися вимог пп. 7.3.3 Закону про податок на прибуток.
Нагадаємо, що цей підпункт зобов'язує лізингоотримувача здійснити перерахунок балансової вартості заборгованості в іноземній валюті (без процентів, комісій та винагород), що значиться у платника податків на кінець звітного періоду, у гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом НБУ, що діяв на останній день звітного періоду.
Причому з метою проведення перерахунку при здійсненні фінлізинговых операцій у розумінні Закону про податок на прибуток як заборгованість розглядаються:
– вартість (непогашена частина вартості) об'єкта фінансового лізингу (на кінець звітного періоду і на момент погашення);
– платежі за такий об'єкт фінансового лізингу, строк оплати яких минув на дату закінчення звітного періоду (зверніть увагу: тут ідеться про суму платежів, не сплачених лізингоотримувачем у встановлений договором строк на дату закінчення звітного періоду, тобто фактично прострочених).
Отже, якщо від нерезидента у фінансовий лізинг отримано майно, вартість якого визначено в іноземній валюті, і лізингові платежі також здійснюються в іноземній валюті, за такою операцією виникають курсові різниці, що підлягають перерахунку в податковому обліку.
Отримання від нерезидента у фінансовий лізинг майна, вартість якого визначено в іноземній валюті, супроводжується перерахунком курсових різниць у податковому обліку


Коли ми говоримо про виникнення курсової різниці щодо заборгованості, то маємо на увазі, що ця різниця виникає при зміні балансової вартості такої заборгованості внаслідок зміни валютного курсу.
Якщо заборгованість за операцією фінансового лізингу, виражену в іноземній валюті, протягом звітного періоду не погашено, вона вважається умовно погашеною в останній день звітного періоду за офіційним курсом НБУ, що діяв на такий день. При цьому балансова вартість такої заборгованості в наступному звітному періоді визначається на підставі цього перерахунку.
При погашенні заборгованості або її частини платник податків має визнати прибуток або збиток від такої операції, що обчислюється як різниця між балансовою вартістю такої заборгованості або її частини на початок звітного періоду чи на дату її виникнення, залежно від того, яка з цих подій сталася пізніше, і балансовою вартістю такої заборгованості або її частини на дату її погашення. На це вказує абзац четвертий пп. 7.3.3 Закону про податок на прибуток.
Прибуток, отриманий у результаті перерахунку балансової вартості заборгованості в іноземній валюті, збільшує валові витрати дебітора. У свою чергу, на суму збитку, отриманого в результаті цього перерахунку, підприємство збільшує валовий дохід. На цю нелогічність Закону про податок на прибуток ми неодноразово звертали увагу читачів. На нашу думку, від'ємна різниця від перерахунку заборгованості має збільшувати валові витрати дебітора (лізингоотримувача), а позитивна – його валовий дохід2. Аналогічної думки дотримується Держкомпідприємництва в листі від 27.02.2003 р. № 1-221/1114, а також ДПА у м. Києві в листі від 17.08.2005 р. № 749/10/31-106 (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2005, № 77).
(2 Про нюанси, що виникають при перерахунку балансової вартості заборгованості, вираженої в іноземній валюті, читайте у статті «Ще раз про валюту» (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2003, № 25).)


Таке збільшення валового доходу і валових витрат відбувається в тому податковому періоді, протягом якого сталося погашення (умовне погашення) заборгованості.
Приклад.
Підприємство 03.07.2006 р. отримало від нерезидента об'єкт фінансового лізингу, первісна вартість якого становить 10000 євро, на дванадцять місяців із подальшим поверненням. Сума лізингових платежів згідно з договором – 1000 євро на місяць. При отриманні об'єкта лізингу курс НБУ склав 642,0065 грн. за 100 євро.


За умовами договору строк сплати лізингового платежу – 5 число кожного місяця. Перший платіж має бути сплачено 05.09.2006 р. Припустимо, що платіж, який підлягає сплаті 05.09.2006 р., не сплачено лізингоотримувачем у встановлений договором строк на дату закінчення звітного періоду (прострочений).
У цій ситуації об'єкт фінансового лізингу до кінця звітного періоду, в якому його отримано (тобто станом на 30.09.2006 р.), не повернений і з податкової точки зору розцінюється як заборгованість. Отже, на останній день звітного періоду (на 30.09.2006 р.) підприємство має умовно «погасити» таку заборгованість за курсом НБУ, що діяв на кінець звітного періоду.
Необхідно також провести перерахунок балансової вартості заборгованості у вигляді простроченого лізингового платежу в розмірі 1000 євро на останній день звітного періоду (на 30.09.2006 р.).
Курс НБУ становить:
– на 05.09.2006 р. – 649,0260 грн. за 100 євро;
– на 30.09.2006 р. – 648,0025 грн. за 100 євро (умовно).
Здійснимо такі розрахунки:
1. Визначимо курсову різницю щодо заборгованості на кінець звітного періоду. З цією метою від балансової вартості заборгованості на дату її виникнення (на 03.07.2006 р.) віднімемо її балансову вартість на кінець звітного періоду (на 30.09.2006 р.):
(10000 х 6,420065) – (10000 х 6,480025) = -599,60 (грн.).
У цьому випадку від'ємну курсову різницю в сумі 599,60 грн. має бути включено до складу валових витрат підприємства і відображено в рядку 04.13 декларації з податку на прибуток за три квартали 2006 року.
2. Визначимо курсову різницю щодо заборгованості у вигляді простроченого лізингового платежу. Для цього від балансової вартості заборгованості (1000 євро) на дату її виникнення (на встановлену в договорі дату погашення 05.09.2006 р.) віднімемо її балансову вартість на кінець звітного періоду (на 30.09.2006 р.):
(1000 х 6,490260) – (1000 х 6,480025) = 10,24 (грн.).
Додатну курсову різницю в сумі 10,24 грн. має бути включено до складу валового доходу підприємства і відображено в рядку 01.6 декларації з податку на прибуток за три квартали 2006 року.
Тепер поговоримо про порядок визначення балансової вартості об'єкта фінансового лізингу, що ввозиться, тобто об'єкта основних фондів.
Ви могли помітити, що в Законі про податок на прибуток не встановлено механізм визначення балансової вартості основних фондів, що імпортуються (нагадаємо, що ввезення об'єкта фінансового лізингу, з податкової точки зору, розглядається як імпорт). Норми пп. 7.3.2 цього Закону встановлюють порядок визначення валових витрат у зв'язку з придбанням платником податків товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до валових витрат. У нашому ж випадку вартість основних фондів не включається до складу валових витрат, а амортизується. Однак вважаємо, що таке недоопрацювання не повинне ставати перешкодою на шляху визначення суми, що амортизується.
На наш погляд, найправильнішим варіантом визначення балансової вартості основних фондів у ситуації, що розглядається, є орієнтир на вартість, зазначену у ВМД. При використанні цього варіанта балансову вартість основних фондів буде визначено виходячи з курсу НБУ, зазначеного у ВМД. При цьому згідно з пп. 8.5.2 Закону про податок на прибуток балансова вартість відповідної групи основних фондів на вартість об'єкта фінлізингу збільшується в порядку, передбаченому для придбання основних фондів, тобто не лише на суму вартості придбання, з урахуванням транспортних і страхових платежів, а й на суму інших витрат, понесених у зв'язку з таким придбанням (див. пп. 8.4.1 Закону про податок на прибуток).
Що стосується суми лізингового платежу в частині, що дорівнює сумі процентів або комісій, нарахованих на вартість об'єкта фінансового лізингу, то така сума включається до складу валових витрат лізингоотримувача з урахуванням положень пп. 11.2.3 Закону про податок на прибуток, а саме: на дату фактичного отримання послуг від нерезидента-лізингодавця незалежно від їх оплати (у тому числі часткової чи авансової).
Лізинговий платіж і податок на репатріацію
У зв'язку з тим, що при укладенні договору фінансового лізингу у сфері зовнішньоекономічних відносин у ролі лізингодавця виступає нерезидент, українській стороні – лізингоотримувачу слід пам'ятати про правила оподаткування доходів нерезидентів, установлені ст. 13 Закону про податок на прибуток.
Так, відповідно до п. 13.1 цього Закону будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України від проведення господарської діяльності, оподатковуються за ставкою в розмірі 15 % суми таких доходів і за їх рахунок. При цьому під оподаткування підпадає і лізингова (орендна) плата, що сплачується (нараховується) резидентом або постійним представництвом на користь нерезидента – лізингодавця (див. пп. «г» п. 13.1 Закону про податок на прибуток).
Базою для обкладення доходу нерезидента податком на репатріацію є сума лізингової плати, за винятком суми, що відшкодовує при кожному платежі частину вартості об'єкта фінлізингу


Однак відповідно до пп. «й» п. 13.1 Закону про податок на прибуток не підлягають обкладенню податком на репатріацію в розмірі 15 % доходи у вигляді виручки або інших видів компенсації вартості товарів (робіт, послуг), переданих (виконаних, наданих) резиденту від такого нерезидента (постійного представництва). Це означає, що насправді базою для оподаткування доходу нерезидента є сума лізингової плати, за винятком суми, що відшкодовує при кожному платежі частину вартості об'єкта фінлізингу і не є оподатковуваним доходом згідно з пп. «й» п. 13.1 Закону про податок на прибуток. Такого висновку дійшли податківці ще в листі від 11.01.99 р. № 427/7/22-2217 (с. 45). Пізніше ця думка знайшла підтвердження і в консультації представників ДПАУ, опублікованій у журналі «Вісник податкової служби України», 2003, № 42, с. 19.
Зменшити податкове навантаження при виплаті доходів нерезидентам має на меті механізм застосування міжнародних договорів про уникнення подвійного оподаткування. Перелік країн, з якими на сьогодні набули чинності міжнародні договори про уникнення подвійного оподаткування, можна знайти в листі НБУ від 19.08.2006 р. № 13-214/3031-8760. >>>
Таким чином, за наявності міжнародного договору про уникнення подвійного оподаткування до доходу нерезидента-лізингодавця у вигляді лізингової плати, за винятком суми, що відшкодовує при кожному платежі частину вартості об'єкта лізингу і не є оподатковуваним доходом, застосовуються норми міжнародного договору.
Підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування виплат нерезиденту є довідка (або її нотаріально засвідчена копія), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір, а також інші документи, якщо це передбачено міжнародним договором (п. 4 Порядку № 470).
І ще один момент, про який слід пам'ятати при укладенні договорів із нерезидентами-лізингодавцями. Відповідно до п. 18.3 Закону про податок на прибуток при оплаті товарів (робіт, послуг) на користь нерезидентів, які мають офшорний статус, витрати платника податків у зв'язку з такою оплатою може бути включено до складу валових витрат лише в сумі, що становить 85 % вартості цих товарів (робіт, послуг). До уваги: Перелік офшорних зон затверджено розпорядженням від 24.02.2003 р. № 77-р. Як ви розумієте, ця обмежувальна норма стосується лише тієї частини лізингового платежу, що дорівнює сумі процентів чи комісій, нарахованих на вартість об'єкта фінансового лізингу.
Що стосується частини лізингового платежу, яка являє собою компенсацію вартості об'єкта фінансового лізингу, то тут про 85 % обмеження не може бути й мови, оскільки ці суми взагалі ніяк не стосуються валових витрат лізингоотримувача – вони збільшують балансову вартість відповідної групи основних фондів, причому в повному обсязі.
Фінлізинг та індивідуальна ліцензія НБУ
Нагадаємо, що з точки зору ст. 4 Закону № 959 лізингові операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності є одним із видів зовнішньоекономічної діяльності.
Як засіб платежу при розрахунках між резидентами і нерезидентами у межах торговельного обороту використовується іноземна валюта. До таких розрахунків ст. 7 Декрету № 15-93 висуває сувору вимогу – вони мають здійснюватися тільки через уповноважені банки.
Ситуація з перерахуванням резидентами коштів в іноземній валюті за межі України у зв'язку з виконанням зобов'язань перед нерезидентами щодо оплати продукції, робіт і послуг не потребує наявності індивідуальної ліцензії НБУ на здійснення валютних операцій. На це вказує п. 4 ст. 5 Декрету № 15-93.
Однак у ст. 2 Закону № 185/94 зазначається, що імпортні операції резидентів, здійснювані на умовах відстрочення поставки, у разі коли таке відстрочення перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставляння векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують індивідуальної ліцензії НБУ.
Термін «відстрочення поставки» ДПАУ з точки зору валютного контролю розшифрувало як відстрочення ввезення товару на митну територію України, що є обов'язковим і не повинне перевищувати 90 днів з моменту оплати (див. Податкове роз'яснення № 505 у газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2005, № 66).
У нашому ж випадку не може йтися про відстрочення поставки, тобто про відстрочення ввезення об'єкта фінлізингу. Навпаки, із правової точки зору договір фінансового лізингу скоріше класифікується як договір, що передбачає відстрочення платежу. А така умова при здійсненні операції із ввезення об'єкта фінлізингу не передбачає отримання індивідуальної ліцензії НБУ.
Повернення об'єкта фінансового лізингу і ПДВ
Звернувшись до пп. 3.1.3 Закону про ПДВ, ми побачимо, що операція з повернення об'єкта фінансового лізингу лізингодавцю-нерезиденту для цілей обкладення ПДВ підпадає під поняття «вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту». А це означає, що така операція обкладається ПДВ за ставкою 0 % (п. 6.2 Закону про ПДВ).
Причому в цьому випадку абсолютно не важливо, який із митних режимів – режим експорту чи тимчасового ввезення (вивезення) – насправді вибрано лізингоотримувачем на підставі ст. 186 МКУ. Обидва ці митні режими, з податкової точки зору, передбачають застосування нульової ставки ПДВ.
Крім того, за роз'ясненнями Держмитслужби, зворотне вивезення після тимчасового ввезення не супроводжується сплатою вивізного (експортного) мита, але при експорті таке мито необхідно сплатити на загальних підставах (див. лист від 06.01.2004 р. № 11/5-15-4-ЕП).
Ось ми і розглянули деякі податкові нюанси, що виникають у взаємовідносинах із лізингодавцем-нерезидентом. Узявши цю інформацію до уваги, ви тепер зможете з упевненістю приступати до виконання договірних відносин із зарубіжними партнерами.

Наталя Білова Економістаналітик газети
«Податки та бухгалтерський облік»



«Податки та бухгалтерський облік», 14 вересня 2006 р., № 74 (945), с. 19 (www.factor.ua)