Документи для роботи № 10 (10.3.2008)
Право
Лист Держпідприємництво України від 21.12.2007 № 9563/0/2-07
Щодо визначення поняття «умовна одиниця» (витяг)
Дивись коментар
Суттєво. Грошовий еквівалент зобов’язання можна визначати в іноземній валюті. Це дає можливість учасникам цивільного обороту уникнути впливу інфляційних процесів на суму їхніх грошових зобов’язань.
! Усім СГД
<...>
Відповідно до статті 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.
Згідно з пунктом 2 статті 189 Господарського кодексу України ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях.
Оскільки гривня як грошова одиниця України (національна валюта) є законним платіжним засобом в Україні (стаття 3 Закону України від 05.04.2001 р. №2346-III «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»), то й ціна у договорі зазначається у гривнях.
При визначенні ціни у договорі слід враховувати положення частини 2 статті 524 Цивільного кодексу України про те, що сторони можуть визначати грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті.
Отже, сторонам надано право визначати грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті, що поряд із застосуванням індексації суми зобов’язання дає можливість учасникам цивільного обороту уникнути впливу інфляційних процесів на суму їхніх грошових зобов’язань.
Разом з тим зазначимо, що жодним нормативно-правовим документом не визначено поняття «умовна одиниця».
Заступник голови Г. БІЛОУС
Документи для роботи № 10 (10.3.2008)
Бухоблік
Коментар. Щодо визначення поняття «умовна одиниця»
Дивись документ:
Щодо визначення поняття «умовна одиниця» (витяг)
Лист Держпідприємництво України від 21.12.2007 № 9563/0/2-07
Питання про можливість формування в іноземній валюті ціни договору, укладеного між українськими суб’єктами господарювання, треба вирішувати в комплексі з урахуванням положень як ГК України, так і ЦК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 189 ГК України ціна в договорі зазначається у гривнях (виняток встановлений для зовнішньоекономічних контрактів, ціна яких може визначатися в іноземній валюті за згодою сторін). Наступну норму ЦК України слід розцінювати як доповнення до вищенаведеного положення:
1) сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті (ч. 2 ст. 524 ЦК України);
2) якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (ч. 2 ст. 533).
Отже, сторони повинні насамперед визначити ціну у гривнях. Разом із цим вони мають право визначити еквівалент такої ціни в іноземній валюті (простіше кажучи, прикріпити гривневу ціну до валютної). На момент проплати сума оплати визначатиметься виходячи з валютної ціни за її поточним курсом, якщо сторони не домовилися про інший курс.
Приклад 1 Сторони визначили, що вартість будівельних робіт становить 500 тис. грн, і встановили еквівалент в іноземній валюті 67567,6 євро (за курсом 7,4 грн). Якщо на дату платежу курс євро становитиме 7,5 грн, то сума до сплати становитиме 506757 грн. Тобто гривнева сума до сплати теж зростає.
Це загальне правило. Однак сторони можуть маневрувати: вони можуть самостійно визначати курс еквівалента і курс, за яким відбуватиметься сплата.
Приклад 2 Євровий еквівалент може бути встановлений не за офіційним курсом (7,4 грн), а залежно від того, як сторони домовляться, скажімо, 7,00 грн чи ін. За курсом 7,00 еквівалент становитиме 71428,6 євро.
Аналогічно вони вільні у виборі курсу, за яким відбуватиметься сплата.
Таким чином, Держпідприємництво слушно зазначило, що право визначати грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті, поряд із застосуванням індексації суми зобов’язання, дає можливість учасникам цивільного обороту уникнути впливу інфляційних процесів на суму їхніх грошових зобов’язань.
Якщо резиденти визначать ціну лише в іноземній валюті (без згадки гривневої ціни), то таке порушення насправді не повинно бути причиною визнання договору неукладеним чи недійсним. Це може призвести до визнання недійсною його частини. Такий висновок випливає із ч. 4 ст. 632 ЦК України, де зазначено: якщо ціну в договорі не встановлено і її не можна визначити виходячи з його умов, вона визначається на підставі звичайних цін, які склалися на аналогічні товари, роботи чи послуги на момент укладення договору. Отже, якщо суд визнає недійсність договору в частині встановлення ціни в іноземній валюті, то сам договір недійсним не вважатиметься, а ціна договору визначатиметься на рівні звичайних цін.
Максим ВОЙЦЕХОВСЬКИЙ, «Дебет-Кредит»