У нас плановая проверка. Неожиданно выяснилось, что у перевозчика нет лицензии. Теперь налоговая хочеть снять у нашего предприятия (заказчика) все суммы ТЗР с ВР.

Если у кого-то есть решения судов по данному вопросу, вышлите, пожалуйста на i38@yandex.ru
Буду очень благодарен.

а где написано, что заказчик услуги перевозки обязан проверять наличие лицензии у перевозчика?

Налоговая подаст в суд о признании сделки недействительной и такой, что наносит ущерб бюджету.
Взыщут всё, что можно взыскать + штрафы + прокурорский надзор.
Вот и вся ответственность.
Преценденты уже есть. Причем есть решения судов как в пользу налоговой, так и в пользу налогоплательщика.

считаю, что заказчик не виноват, всю ответственность должен нести исполнитель, но законно признанная недействительной сделка, автоматически лишает законности права и у получателя, к сожалению
Это , конечно, не решение суда, но все же....


Про Закон України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності"
--------------------------------------------------------------------------------
Лист Вищого арбітражного суду України
від 13.09.2000 р. № 01-8/493
--------------------------------------------------------------------------------
(Із змінами і доповненнями, внесеними
листом Вищого арбітражного суду України
від 25.01.2001 р. № 01-8/78,
листом Вищого господарського суду України
від 09.09.2003 р. № 01-8/1000)

У зв'язку з прийняттям Верховною Радою України Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 01.06.2000 № 1775-III (далі – Закон) вважаємо за необхідне звернути увагу на деякі приписи Закону, якими слід керуватися у розгляді справ зі спорів, пов'язаних з ліцензуванням господарської діяльності.

1. Закон опубліковано 21.07.2000 в Офіційному віснику України № 27. Відповідно до пункту 1 статті 24 Закону він набирає чинності через три місяці з дня опублікування, тобто з 21.10.2000.

Закон визначає види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, порядок їх ліцензування, встановлює державний контроль у сфері ліцензування, відповідальність суб'єктів господарювання та органів ліцензування за порушення законодавства у сфері ліцензування.

2. Дія Закону поширюється на всіх суб'єктів господарювання, якими є зареєстровані в установленому законодавством порядку юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, що провадять господарську діяльність, крім органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також фізичні особи – суб'єкти підприємницької діяльності.

Частиною другою статті 2 Закону передбачено, що ліцензування у названих цією нормою сферах повинно здійснюватись згідно з законами, які регулюють відповідні відносини.

Господарською, у розумінні Закону, є не лише підприємницька, а й будь-яка діяльність юридичних осіб і названих фізичних осіб, пов'язана з виробництвом (виготовленням) продукції, торгівлею, наданням послуг, виконанням робіт (статті 1, 2 Закону).

Перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, викладений у статті 9 та у частині другій статті 2 Закону і є вичерпним.

3. З огляду на вимоги частини третьої статті 3 Закону, зайняття певним видом господарської діяльності, що відповідно до законодавства підлягає обмеженню, без виданої у встановленому порядку ліцензії є незаконним, а укладені суб'єктами господарювання договори, спрямовані на здійснення такої діяльності, повинні визнаватись недійсними згідно з чинним законодавством.

4. Закон визначає (статті 4 – 6) повноваження органів державної влади у сфері ліцензування, у тому числі спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування.

Спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування є Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва, на який згідно з Положенням, затвердженим Указом Президента України "Питання Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва" № 721/2000 від 25.05.2000, покладено відповідні завдання у сфері ліцензування.

Перелік органів ліцензування затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 14.11.2000 № 1698 "Про затвердження переліку органів ліцензування".

5. Частина п'ята статті 5 Закону передбачає можливість оскарження розпоряджень спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування до суду. У визначенні підвідомчості відповідних спорів арбітражному суду слід виходити з суб'єктного складу учасників спору (статті 1, 21 Арбітражного процесуального кодексу України).

Необхідно також мати на увазі, що передбачений частиною третьою статті 7 Закону розгляд заяв, претензій та скарг суб'єктів господарювання на рішення органів ліцензування, який здійснюється експертно-апеляційною радою, не позбавляє заінтересованих осіб права на звернення безпосередньо до суду.

6. Згідно із статтею 11 Закону рішення про видачу або про відмову у видачі ліцензії приймається органом ліцензування у строк не пізніше ніж десять робочих днів з дати надходження відповідної заяви та доданих до неї документів. Повідомлення про прийняття рішення щодо видачі ліцензії або про відмову у її видачі надсилається (видається) заявникові в письмовій формі протягом трьох робочих днів з дня прийняття відповідного рішення.

У видачі ліцензії може бути відмовлено лише з підстав, зазначених у частині третій статті 11 Закону. Суб'єкт господарювання, щодо якого прийнято рішення про відмову у видачі ліцензії, вправі звернутися до арбітражного суду із заявою про визнання такого рішення недійсним та/або про спонукання органу ліцензування видати ліцензію. Предметом спору в арбітражному суді може бути також і залишення заяви про видачу ліцензії без розгляду (частини восьма, дев'ята статті 10 Закону).

Якщо протягом зазначених у статті 11 Закону строків органом ліцензування не буде надіслано (не буде видано) суб'єкту господарювання рішення про видачу або про відмову у видачі ліцензії, останній так само не позбавлений права на звернення до арбітражного суду з позовом про спонукання цього органу видати ліцензію.

7. Закон (частина сьома статті 12) передбачає також можливість оскарження у судовому порядку, тобто шляхом подання відповідного позову, рішення про результати конкурсу на отримання ліцензій для здійснення господарської діяльності, пов'язаної з використанням обмежених ресурсів. Перелік таких видів господарської діяльності наведений у частині десятій згаданої статті Закону.

8. Рішення арбітражного суду про визнання недійсним рішення про відмову у видачі ліцензії та/або щодо спонукання органу ліцензування видати ліцензію не замінює самої ліцензії, оскільки здійснення ліцензування не віднесено до повноважень судового органу.

9. Стаття 13 Закону визначає, що на території України органи ліцензування використовують бланки ліцензії єдиного зразка. Зразок бланка ліцензії єдиного зразка та його опис затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 20.11.2000 № 1719 "Про запровадження ліцензії єдиного зразка для певних видів господарської діяльності". Відповідно до пункту 3 статті 24 Закону ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності, які видані в установленому порядку до набрання чинності цим Законом і ліцензування яких передбачено цим Законом, діють до закінчення встановлених у них строків, а бланки цих ліцензій підлягають заміні на бланки ліцензій єдиного зразка протягом одного року з дня набрання чинності цим Законом у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

10. Відповідно до статті 14 Закону строк дії ліцензії на провадження певного виду господарської діяльності не може бути меншим ніж три роки. За видачу ліцензії справляється плата (стаття 15). Відповідний термін дії ліцензії, а також розміри та порядок зарахування плати за її видачу до Державного бюджету України встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2000 № 1755 "Про термін дії ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності, розміри і порядок зарахування плати за її видачу".

11. Стаття 19 Закону містить вимоги щодо ведення ліцензійних справ, журналу обліку заяв і виданих ліцензій та ліцензійного реєстру. Відповідні документи в оригіналі або належним чином завірені витяги з них можуть прийматись арбітражними судами як докази у справах зі спорів, пов'язаних з видачею ліцензій, зокрема, у визначенні строків такої видачі тощо. Порядок формування, ведення і користування відомостями ліцензійного реєстру та подання їх до Єдиного ліцензійного реєстру визначено постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2000 № 1658 про затвердження названого Порядку.

12. Вичерпний перелік підстав, для анулювання ліцензій органом ліцензування наведено у частині першій статті 21 Закону. У разі незгоди з відповідним рішенням ліцензіат вправі на власний вибір вирішувати питання про звернення зі скаргою до експертно-апеляційної ради або безпосередньо до арбітражного суду із заявою про визнання недійсним рішення про анулювання ліцензії. Предметом спору у такому разі має бути саме рішення про анулювання ліцензії, але не акти, що зазначені у частинах першій і третій статті 21 Закону. Викладені у цих актах обставини можуть бути лише підставою для прийняття згаданого рішення.

13. Згідно з пунктом 2 статті 24 Закону до приведення законодавства у відповідність із Законом України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" закони та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

З моменту набрання Законом чинності роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 06.08.97 № 02-5/276 "Про деякі питання практики застосування Закону України "Про підприємництво" (у редакції роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 03.06.98 № 02-5/202) до внесення до нього відповідних змін має застосовуватись у частині, що узгоджується із Законом.

Заступник Голови Вищого арбітражного суду України А. Осетинський

на работе у меня есть статейка, где юристы доказывают, что отсутствие лицензии у перевозчика не является основанием ля снятия ВР у покупателя трансп. услуг.... Однако, согласна с buh, если сделку признают недействительной, то негативные последствия будут для двух сторон договора и...все в суд..

К субъектам хозяйствования, как это определено в ст.22 Закона о лицензировании, осуществляющим хозяйственную деятельность без получения соответствующей лицензии, применяются финансовые санкции в виде штрафов в размерах, установленных законом. В ст.164 КоАП предусмотрена ответственность за осуществление хозяйственной деятельности без получения соответствующей лицензии: санкция — штраф от 20 до 40 нмдг с конфискацией изготовленной продукции, орудий производства и сырья или без таковой. А если в течение года лицо уже привлекали к административной ответственности за такое нарушение, за повторное нарушение штраф будет составлять от 30 до 60 нмдг с конфискацией изготовленной продукции, орудий производства и сырья или без таковой. Решения о наложении штрафов принимаются соответствующим местным судом (ст.221 КоАП), а протоколы о правонарушении составляют органы ГНС (абзац двадцать пятый п.1 ст.255 КоАП).

Осуществление хозяйственной деятельности без лицензии может иметь и другие отрицательные последствия. В частности, речь идет о возможности признания недействительными соглашений на предоставление транспортных услуг, если перевозчик работает без лицензии, и возможность взыскания в доход государства всего полученного сторонами по договору (или причитающегося со сторон по договору) — на основании ст.207 и 208 ХКУ.