Подскажите.
получили мы роялти - право использовать торг марку 1 год.
Получили от частного лица. при этом он передал нам 1.04 а платили вознаграждение ему и НДФЛ уже в июне.
Мои мысли:
1ю НДФЛ нужно было заплатить до 30 мая , т.к. доход был начислен и невыплачен в апреле.
права или нет?
2. в ВР роялти попадают 100% сразу по первому событию.
3. в бух учете относим его на 127счет с амортизацией за год?
или на 39й со списанием 1\12 ежемесячно на 92й счет.

спасибо заранее за ответы.


- Do you speak English?
- Yesлибы!

получили мы роялти - право использовать торг марку 1 год.
Роялти Вы заплатили владельцу торговой марки за использование.

при этом он передал нам 1.04 а платили вознаграждение ему и НДФЛ уже в июне.
Как прописана оплата роялти в договоре? Ежемесячно ил ежеквартально, ежегодно?? Опять-таки : сумма к оплате каким образом рассчитывается? Если фиксированная и ни к чему не привязанная, то это не роялти, а паушальный платеж.

Податковий облік користування торговою маркою
У Законі про прибуток розуміння терміна «роялті» визначено у п. 1.30. «Роялті — платежі будь-якого виду, одержані як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп’ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо чи телевізійного мовлення; за придбання будь-якого патенту, зареєстрованого знака на товари і послуги чи торгової марки, дизайну, секретного креслення, моделі, формули, процесу, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).
Не вважаються роялті платежі за отримання об’єктів власності, визначених у частині першій цього пункту, у володіння або розпорядження чи власність особи або якщо умови користування такими об’єктами власності надають право користувачу продати або відчужити іншим способом такий об’єкт власності або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), за винятком випадків, коли таке оприлюднення (розголошування) є обов’язковим згідно із законодавством України».
Якщо платіж відповідає визначенню «роялті», наведеному в Законі про прибуток, то згідно з вимогами пп. 4.1.4 валовий дохід у правоволодільця та п. 5.4.2 валові витрати у користувача виникатимуть за сумою роялті, яка фактично сплачена.
Стосовно «паушального» платежу, то норма виникнення валового доходу та валових витрат за фактичною сплатою платежу не буде в даному випадку діяти, адже цей платіж не є роялті.
Надання права користування торговельною маркою відповідатиме продажу результатів робіт (послуг), визначеному у п. 1.31 Закону про прибуток. Так, відповідно до цього пункту продаж результатів робіт (послуг) включає, зокрема, передачу права на підставі авторських або ліцензійних договорів, а також інші способи передачі об’єктів авторського права, патентів, знаків для товарів і послуг, інших об’єктів права інтелектуальної, в тому числі промислової, власності. Необхідно звернути увагу, що у випадку, коли сторони договору франчайзингу або ліцензійного договору є пов’язаними особами, вартість роялті визначатиметься за звичайними цінами (підпункти 7.4.1, 7.4.2). Але, як відомо, визначити ці ціни на ринку наразі буде важко.


От безбожья до Бога — мгновенье одно!
От нуля до итога — мгновенье одно.
Береги драгоценное это мгновенье:
Жизнь — ни мало ни много — мгновенье одно! (Омар Хайям)

solodu - спасибо за ответ. уточню.

как прописана оплата?
вот "... сплачується Ліцензіатом шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Ліцензіара, або шляхом видачі готівкових грошових коштів Ліцензіару з каси Ліцензіата в термін до 31 серпня 2009 року."

сумма к оплате указана четкая, но мне нравится пунктик:
"Ліцензіар має право в односторонньому порядку в період дії цього Договору переглядати розмір своєї винагороди та змінювати її, в тому числі змінювати умови її виплати."

платеж одноразовый похож на паушальный, но...согласно приведенного Вами у п. 1.30. «Роялті — платежі будь-якого виду, одержані як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським правом ......" т.е. любой платеж! получается и паушальный тоже. или нет?

и можете подсказать основания для "Надання права користування торговельною маркою відповідатиме продажу результатів робіт (послуг), визначеному у п. 1.31 Закону про прибуток.". Вы брали из консультации какой-то или офиц.разяснения ДПИ? Если да, то можете кинуть полный текст?

с ув.


- Do you speak English?
- Yesлибы!

и можете подсказать основания для "Надання права користування торговельною маркою відповідатиме продажу результатів робіт (послуг), визначеному у п. 1.31 Закону про прибуток.".

Это для лицензиара, то есть не для Вас.

Если хотите, кидану в Вас своей аналитикой, может, пригодится. Я на заказ одной фирме делала, работали вместе с Институтом интеллектуальной собственности. На всякий случай держите, думаю, поймете, в чем разница роялти и паушального:

Загальні положення законодавства України щодо укладання ліцензійних договорів про надання дозволу на використання торговельних марок (знаків для товарів і послуг)

Відповідно до ст. 492 Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ) торговельною маркою (знаком для товарів і послуг) може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів.
Охоронним документом, який засвідчує належність певній особі майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку, є свідоцтво України на знак для товарів і послуг (далі – Свідоцтво), яке видається уповноваженим органом в установленому законом порядку.
Майновими правами інтелектуальної власності на торговельну марку є:
1) право на використання торговельної марки;
2) виключне право дозволяти використання торговельної марки;
3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню торговельної марки, в тому числі забороняти таке використання;
4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом (ст. 495 ЦКУ).
Згідно зі ст. 426 ЦКУ способи використання об'єкта права інтелектуальної власності (у тому числі торговельної марки) визначаються цим Кодексом та іншим законом. Особа, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності, може використовувати цей об'єкт на власний розсуд, з додержанням при цьому прав інших осіб.
Використання об'єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених ЦКУ та іншими законодавчими актами.
Умови надання дозволу (видачі ліцензії) на використання об'єкта права інтелектуальної власності можуть бути визначені ліцензійним договором, який укладається з додержанням вимог цього Кодексу та іншого закону.
Право використання в підприємницькій діяльності виключного права, яке належить правоволодільцеві, зокрема, право на фірмове найменування і комерційне позначення правоволодільця, на комерційну інформацію та інше може бути передане іншій особі згідно із чинним законодавством. У практиці застосовуються варіанти укладання ліцензійних договорів та договорів франчайзингу.
Істотними умовами, які розрізняють ліцензійний договір від договору франчайзингу, є:
— договір франчайзингу укладається з будь-якими особами, які є суб’єктами підприємницької діяльності, а ліцензійний договір з будь-якими особами;
— договір франчайзінгу підлягає обов’язковій реєстрації, а ліцензійний договір не обовязково;
— за договором франчайзингу надається весь комплекс виключних прав інтелектуальної власності, а за ліцензійним договором надається дозвіл на використання об’єкта права інтелектуальної власності на відповідних умовах;
— за договором франчайзингу сторони можуть не вказувати місце здійснення діяльності, а за ліцензійним договором вказуються територія проведення діяльності.
За договором франчайзингу одна сторона (правоволоділець) зобов’язується надати іншій стороні (користувачеві) за винагороду на строк або без визначення строку право використання в підприємницькій діяльності користувача комплекс виключних прав, належних правоволодільцеві. Договір передбачає використання комплексу виключних прав, ділової репутації і комерційного досвіду правоволодільця у повному обсязі (зокрема, з визначенням мінімального чи максимального обсягу використання) із зазначенням або без зазначення території використання щодо певної сфери підприємницької діяльності (продаж товарів, одержаних від правоволодільця або вироблених користувачем, здійснення іншої торгової діяльності, виконання робіт, надання послуг).
Договір комерційної концесії (франчайзингу) має бути укладений у простій письмовій формі. Недодержання письмової форми позбавляє чинності сам договір. Договір підлягає обов’язковій реєстрації органом, який реєструє правоволодільця (ст. 1118 ЦКУ). Винагорода за комерційною концесією може виплачуватися користувачем у формі разових або періодичних виплат, або відрахувань від виторгу, націнки на оптову ціну товарів, що передаються правоволодільцеві для перепродажу, або в іншій формі, ніж грошова. Праволоділець зобов’язаний передати користувачеві технічну та комерційну документацію і надати іншу інформацію, необхідну останньому для здійснення прав, наданих йому договором комерційної концесії. Правоволоділець зобов’язаний постійно контролювати якість товарів (робіт, послуг), що виробляються (виконуються або надаються) користувачем на підставі договору франчайзингу (ст. 1120 ЦКУ).
Визначають три основні форми франчайзингу:
— товарний франчайзинг — коли набувається виняткове право розповсюдження товару у певному регіоні;
— виробничий франчайзинг — коли передається не тільки право користування торговою маркою, а ще і певні технології виробництва;
— франчайзинг бізнес формату — коли передаються лише право на використання торгової марки та стандарти якості послуг, що надаються.

Відповідно до п. 8 статті 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» (далі – Закон) власник Свідоцтва має право дати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на використання знака для товарів і послуг на підставі ліцензійного договору.
За ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону (ч. 1 ст. 1109 ЦКУ).
Ліцензійний договір укладається у письмовій формі, у разі недодержання письмової форми договору, такий договір є нікчемним (ч. 2 ст. 1107 ЦКУ).
Ч. 3 ст. 1109 ЦКУ встановлено істотні умови ліцензійного договору. У таких договорах повинні бути визначені:
- вид ліцензії;
- сфера використання об’єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання об’єкта, територія та строк, на які надаються права тощо);
- розмір, порядок і строки виплати плати за використання об’єкта права інтелектуальної власності;
- інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір.
Крім того, п. 8 ст. 8 Закону встановлено, що ліцензійні договори про надання дозволу на використання знаків для товарів і послуг повинні містити умову про те, що якість товарів і послуг, виготовлених чи наданих за ліцензійними договорами, не буде нижчою від якості товарів і послуг власника свідоцтва і що останній здійснюватиме контроль за виконанням цієї умови.
Стосовно виду ліцензійного договору (ліцензії) слід зазначити, що ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності може бути виключною, одиничною, невиключною, а також іншого виду, що не суперечить закону (ч. 3 ст. 1108 ЦКУ). Розглянемо ці види ліцензій:
1. одинична - видається лише одному ліцензіату і виключає можливість видачі ліцензіаром іншим особам ліцензій на використання об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, проте не виключає можливості використання ліцензіаром цього об'єкта у зазначеній сфері;
2. виключна - видається лише одному ліцензіату і виключає можливість використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері;
3. невиключна - не виключає можливості використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері.
Таким чином, якщо ліцензіар (власник Свідоцтва) планує укладати ліцензійні договори про надання дозволу на використання однієї торговельної марки з декількома особами і при цьому використовувати самому таку торговельну марку, такий власник свідоцтва повинен укладати ліцензійний договір на умовах невиключної ліцензії.

При укладанні ліцензійних договорів також необхідно враховувати такі положення ЦКУ (ст. 1109 та 1110):
1) права на використання об'єкта права інтелектуальної власності та способи його використання, які не визначені у ліцензійному договорі, вважаються такими, що не надані ліцензіату;
2) у разі відсутності в ліцензійному договорі умови про територію (область, район, місто, завод тощо) на яку поширюються надані права на використання об'єкта права інтелектуальної власності, дія ліцензії поширюється на територію України;
3) умови ліцензійного договору, які суперечать положенням ЦКУ, є нікчемними;
4) ліцензійний договір укладається на строк, встановлений договором, який повинен спливати не пізніше спливу строку чинності виключного майнового права на визначену у договорі торговельну марку;
5) ліцензіар може відмовитися від ліцензійного договору у разі порушення ліцензіатом встановленого договором терміну початку використання торговельної марки. Ліцензіар або ліцензіат можуть відмовитися від ліцензійного договору у разі порушення другою стороною інших умов договору;
6) у разі відсутності у ліцензійному договорі умови про строк договору він вважається укладеним на строк, що залишився до спливу строку чинності виключного майнового права на визначену у договорі торговельну марку, але не більше ніж на п'ять років. Якщо за шість місяців до спливу зазначеного п'ятирічного строку жодна із сторін не повідомить письмово другу сторону про відмову від договору, договір вважається продовженим на невизначений час. У цьому випадку кожна із сторін може в будь-який час відмовитися від договору, письмово повідомивши про це другу сторону за шість місяців до розірвання договору, якщо більший строк для повідомлення не встановлений за домовленістю сторін.
Основною метою видачі ліцензії (укладання ліцензійного договору) для ліцензіара є отримання винагороди за надання права на використання торговельною маркою. Тому, важливим питанням є вибір виду ліцензійного платежу. Так, відповідно до Національного стандарту № 4 «Оцінка майнових прав інтелектуальної власності», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 жовтня 2007 р. № 1185, ліцензійний платіж - плата за надання прав на використання об'єкта права інтелектуальної власності, що є предметом ліцензійного договору. До ліцензійних платежів належать паушальний платіж, роялті та комбінований платіж.
При цьому:
паушальний платіж - одноразовий платіж, який становить фіксовану суму і не залежить від обсягів виробництва (продажу) продукції (товарів, робіт, послуг) з використанням об'єкта права інтелектуальної власності;
роялті - ліцензійний платіж у вигляді сум, які сплачуються періодично, залежно від обсягів виробництва або реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) з використанням об'єкта права інтелектуальної власності;
комбінований платіж - ліцензійний платіж, що включає роялті та паушальний платіж.
Частіше всього розмір винагороди визначається на підставі роялті.
Особливість роялті полягає в тому, що отримання винагороди розтягується на весь строк дії ліцензійного договору.
У практиці міжнародної торгівлі ліцензіями розмір роялті нерідко визначають не розрахунковим шляхом, а емпірично, виходячи зі встановлених у світовій практиці середніх розмірів.
Розмір стандартних ставок роялті частіше всього складає від 0,5% до 14%. Однак в літературі відсутня інформація про обґрунтування і розрахунок величини числових значень роялті. Розмір роялті залежить також від характеру об'єкту ліцензії та від об'єму реалізації ліцензійної продукції (продукція, виготовлена з використанням об'єкта права інтелектуальної власності, майнові права на який надані згідно з ліцензійним договором).
За базу роялті (показник господарської діяльності, який використовується для визначення величини роялті) можуть бути також прийняті: роздрібна ціна або вартість, ціна всього виробу, ціна частини виробу, кількість виробленої продукції та ін. Вибір того чи іншого виду визначається факторами як технічного, так і економічного характеру.
Якщо за ліцензійним договором виробляються товари широкої, масової номенклатури, то доцільніше в договорі встановити винагороду у вигляді певного відсотка від суми обороту по продажу.
При видачі ліцензій на виробництво машин і устаткування доцільніше передбачити винагороду у вигляді певної суми з кожної одиниці виробленої продукції чи певного відсотка від вартості кожної одиниці проданої продукції. Такий вид часто застосовується в практиці ліцензійної торгівлі. Перевага його в тому, що кількість виробленої чи проданої продукції легше контролювати.
У випадку, якщо об'єктом ліцензії є технологічний процес чи секрет виробництва, то частіше всього винагорода нараховується від обсягу переробленої сировини (виходячи з потужності застосованого устаткування). При цьому враховується вартість переробки продукції.
При розрахунку ціни на основі прибутку ліцензіата виходять з того, що розмір виплат ліцензіару визначається як частка прибутку, який отримує ліцензіат від виготовлення і реалізації продукції за ліцензією. При цьому частка ліцензіара коливається від 10% до 50% прибутку ліцензіата і залежить від ряду ціноутворюючих факторів. Основні з них – об'єм прав, які передаються, наявність і дійсність патентної охорони та розмір прибутку.
Найбільш розповсюдженим методом розрахунку роялті є визначення їх частки від обсягу продаж.
Твердофіксований збір. При укладенні ліцензійного договору на допоміжні виробничі процеси (сортирування, пакування та ін.), коли вартість процесу входить у вартість виробу, як його частина, або при укладенні ліцензійного договору про передачу прав на торговельну марку, замість відсоткових відрахувань доцільно проводити платежі у вигляді твердо встановленого збору з одиниці випущеної продукції. Цю форму застосовують при укладенні договорів з новими чи маловідомими ліцензіатами. Перевага цієї форми платежів: легше контролювати обсяг виробництва і збуту продукції, ніж розмір прибутку чи рівень цін. Крім того, для ліцензіара нівелюється ризик, пов'язаний з коливанням цін, збільшенням витрат виробництва та інфляцією.
Диференційовані ставки ліцензійних платежів. Завдяки тому, що протягом строку дії ліцензійного договору можливі зміни кон'юнктури ринку, умов виробництва тощо, в ліцензійних договорах застосовують змінну шкалу платежів. Застосовують такі диференційовані ставки: – в залежності від обсягів виробництва та продаж; в залежності від ціни, за якою продається продукція.
Ліцензійні платежі у формі роялті мають свої переваги та недоліки. Так, для ліцензіара роялті вигідно у випадку успішної реалізації і збуту продукції, коли реальний прибуток може набагато перебільшити розрахований; однак, у випадку зриву виробництва, різкого погіршення кон'юнктури ринку, ліцензіар ризикує отримати значно меншу ціну ліцензії, ніж ту, на яку він розраховував, або взагалі нічого не отримати.
А для ліцензіата роялті дозволяє розраховуватися з ліцензіаром після отримання прибутку; звичайно, при розрахунках типу роялті, передбачають контроль за випуском і збутом продукції з боку ліцензіара.
Паушальний платіж – це ліцензійний платіж, який передбачає одноразову або частинами виплату ліцензіару до початку масового випуску продукції певної твердої зафіксованої суми у відповідності до розрахованої ціни ліцензії, після чого ліцензіат не проводить ніяких відрахувань. Цей платіж не залежить від стану освоєння ліцензіатом ліцензії, одержання ним економічного ефекту (прибутку) і визначається продуктивністю необхідного спеціального устаткування, місткістю території збуту ліцензійної продукції, використанням в максимальному ступені виробничих можливостей ліцензіата. Основна його ознака – авансовий характер.
Загальні переваги і недоліки паушального платежу для ліцензіара виражені в тому, що сума виплати не залежить від зриву впровадження, неуспішної експлуатації ліцензії, невдалої кон'юнктури ринку; платіж не враховує можливого поліпшення кон'юнктури ринку, збільшення прибутку ліцензіата; платіж захищає ліцензіара від ризиків і застосовується при укладенні договору з маловідомими і економічно слабкими партнерами, країнами, "нестабільним" у фінансовому і політичному відношеннях. Для ліцензіата цей платіж дозволяє запобігти контролю ліцензіара за виробництвом і збутом, однак цей вид платежу потребує вільних грошей, збільшує ризик у випадку невдалої експлуатації і продажу; але зменшує ризики у разі нестабільного положення в країні або коли невідомо, чи буде запатентовано винахід, який складає основу ліцензії чи ні. Використання паушальних платежів в умовах нестабільного ринку та інфляційних процесів має більше переваг порівняно з роялті.
Комбіновані платежі - це вид ліцензійних платежів, які складаються з виплати певної паушальної суми, а також періодичних виплат.
Виплата паушальної суми розглядається як початкова плата за розкриття інформації, яка дає можливість потенційному ліцензіату оцінити об'єкт промислової власності, що передається. Ліцензіар часто розглядає цю виплату як первісну винагороду за основне дослідження і розробку технології. Ця сума необхідна ліцензіару для оплати витрат, пов'язаних з передачею технічної документації, а також витрат за укладення угоди (підготовку комерційної пропозиції, ділове листування, відволікання персоналу підприємства від їх функціональних обов'язків для участі в технічних і комерційних переговорах та ін.)
Зазвичай розмір первісного платежу складає 10-30% від вартості ліцензії у формі її виплати єдиним платежем.
Враховуючи вищевикладене, пропонуємо у ліцензійному договорі встановити ліцензійну винагороду у вигляді комбінованого платежу.
При цьому, якщо за базу роялті буде визначено прибуток підприємства-ліцензіата, це повинен бути прибуток не від всієї господарської діяльності, а лише від виготовлення продукції чи надання послуг з використанням відповідної торговельної марки, на яку видається ліцензія.

Податковий облік користування торговою маркою
У Законі про прибуток розуміння терміна «роялті» визначено у п. 1.30. «Роялті — платежі будь-якого виду, одержані як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп’ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо чи телевізійного мовлення; за придбання будь-якого патенту, зареєстрованого знака на товари і послуги чи торгової марки, дизайну, секретного креслення, моделі, формули, процесу, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).
Не вважаються роялті платежі за отримання об’єктів власності, визначених у частині першій цього пункту, у володіння або розпорядження чи власність особи або якщо умови користування такими об’єктами власності надають право користувачу продати або відчужити іншим способом такий об’єкт власності або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), за винятком випадків, коли таке оприлюднення (розголошування) є обов’язковим згідно із законодавством України».
Якщо платіж відповідає визначенню «роялті», наведеному в Законі про прибуток, то згідно з вимогами пп. 4.1.4 валовий дохід у правоволодільця та п. 5.4.2 валові витрати у користувача виникатимуть за сумою роялті, яка фактично сплачена.
Стосовно «паушального» платежу, то норма виникнення валового доходу та валових витрат за фактичною сплатою платежу не буде в даному випадку діяти, адже цей платіж не є роялті.
Надання права користування торговельною маркою відповідатиме продажу результатів робіт (послуг), визначеному у п. 1.31 Закону про прибуток. Так, відповідно до цього пункту продаж результатів робіт (послуг) включає, зокрема, передачу права на підставі авторських або ліцензійних договорів, а також інші способи передачі об’єктів авторського права, патентів, знаків для товарів і послуг, інших об’єктів права інтелектуальної, в тому числі промислової, власності. Необхідно звернути увагу, що у випадку, коли сторони договору франчайзингу або ліцензійного договору є пов’язаними особами, вартість роялті визначатиметься за звичайними цінами (підпункти 7.4.1, 7.4.2). Але, як відомо, визначити ці ціни на ринку наразі буде важко.

Реєстрація ліцензійного договору
Відповідно до статті 1114 ЦКУ державна реєстрація ліцензійного договору (ліцензії на використання об’єкта інтелектуальної власності) не є обов’язковою та може бути здійснена на вимогу ліцензіара чи ліцензіата. Тобто відсутність державної реєстрації не впливає на чинність прав на відповідний об’єкт інтелектуальної власності, наданих за договором (ліцензією), зокрема на право ліцензіата на звернення до суду з метою захисту порушених прав.
Якщо одна із сторін (ліцензіар чи ліцензіат) вимагає проведення державної реєстрації ліцензійного договору, то вона здійснюється відповідно до Інструкції про подання, розгляд, публікацію та внесення до реєстрів відомостей про передачу права власності на знак для товарів і послуг та видачу ліцензії на використання знака (міжнародного знака) для товарів і послуг, затвердженої наказом Міністерства освіти і науки України № 576 від 03.08.2001 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 серпня 2001 року за № 718/5909 (далі – Інструкція).
Доцільно зазначити, що відповідно до Інструкції у ліцензійних договорах повинні бути зазначені:
1) сторони ліцензійного договору;
2) предмет ліцензійного договору;
3) номер свідоцтва (міжнародної реєстрації знака);
4) перелік товарів і послуг із зазначенням класів Міжнародної класифікації товарів і послуг (МКТП), для яких передається право на використання знака для товарів і послуг (міжнародного знака);
5) обсяг прав, що передаються;
6) вид ліцензії;
7) строк дії ліцензійного договору;
8) територія дії ліцензійного договору;
9) місцезнаходження (місце проживання) сторін.

Право використання торгової марки

Як було зазначено вище, використання об'єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених ЦКУ та іншими законодавчими актами.
Правова охорона торговельної марки надається не лише у результаті її державної реєстрації та видачі свідоцтва відповідному суб'єкту. Низку прав має володілець незареєстрованого позначення, що забезпечуються ЦКУ шляхом формулювання у положеннях ст. 500 права попереднього користувача.
Проте, якщо у результаті державної реєстрації володілець Свідоцтва одержує весь обсяг майнових прав на торговельну марку, визначених у ст. 495 ЦКУ, а саме:
1) право на використання торговельної марки;
2) виключне право дозволяти використання торговельної марки;
3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню торговельної марки, в тому числі забороняти таке використання;
4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
Майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку належать володільцю відповідного свідоцтва, володільцю міжнародної реєстрації, особі, торговельну марку якої визнано в установленому законом порядку добре відомою, якщо інше не встановлено договором.
то попередній користувач, після реєстрації іншою особою такого позначення як торговельної марки, зберігає лише право на її подальше використання.
Право попереднього користувача є обмеженням прав власника свідоцтва, сформульованих у ст. 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» . Зокрема, виключне право власника свідоцтва забороняти іншим особам використовувати без його згоди зареєстрований знак не поширюється, зокрема, на здійснення будь-якого права, що виникло до дати подання заявки або, якщо було заявлено пріоритет, до дати пріоритету заявки.
Відповідно до ст. 500 ЦКУ будь-яка особа, яка до дати подання заявки на торговельну марку або, якщо було заявлено пріоритет, до дати пріоритету заявки в інтересах своєї діяльності добросовісно використала торговельну марку в Україні або здійснила значну і серйозну підготовку для такого використання, має право на безоплатне продовження такого використання або використання, яке передбачалося зазначеною підготовкою (право попереднього користувача).
Наразі лише формується практика застосування положення ст. 500 ЦКУ. Суттєвий вплив на її формування справляють узагальнення вирішення окремих категорій спорів, що їх здійснює Вищий господарський суд. Основний зміст таких узагальнень з приводу права попереднього користувача полягають у наступному:
- право попереднього користувача виникає не лише у випадку використання торговельної марки, яка є тотожною із зареєстрованою торговельною маркою, а й у випадку використання торговельної марки, яка є схожою із зареєстрованою торговельною маркою (оглядовий лист Вищого господарського суду від 13.07.2005 р. № 01-8/1234);
- чинне законодавство не містить будь-яких обмежень стосовно суб'єкта права попереднього користувача, наявність якого, в свою чергу, виключає необхідність отримання дозволу на використання відповідної торговельної марки від власника свідоцтва та унеможливлює заборону власником свідоцтва цій особі вчиняти дії, які охоплюються правом попереднього користувача (оглядовий лист від 22.01.2007 р. № 01-8/24).


От безбожья до Бога — мгновенье одно!
От нуля до итога — мгновенье одно.
Береги драгоценное это мгновенье:
Жизнь — ни мало ни много — мгновенье одно! (Омар Хайям)

Шо многа букафф - звиняйте!


От безбожья до Бога — мгновенье одно!
От нуля до итога — мгновенье одно.
Береги драгоценное это мгновенье:
Жизнь — ни мало ни много — мгновенье одно! (Омар Хайям)