Відповідно до пункту 11 статті 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", податкові органи подають до судів позови на підприємства, установи, організації та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в дохід держави коштів, одержаних ними за такими угодами. Проблеми у податкових органів виникали тому, що Законом України "Про підприємництво" у редакції 1997 року не встановлювалося конкретних норм щодо відповідальності за здійснення діяльності, що підлягає ліцензуванню, без наявності ліцензії (не встановлено таких норм і чинним нині Законом України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності"). Закон не уповноважував когось стягувати кошти до бюджету, отримані в результаті проведення ліцензійної діяльності без отримання ліцензії. Не передбачалося такої міри відповідальності й іншими нормативними актами. А з появою Господарського кодексу податковим органам стало працювати дещо легше, зокрема в ньому залишилися аналоги статті 48 і 49 попереднього Цивільного кодексу у вигляді статей 207, 208 Господарського кодексу і статей 216, 227 нового Цивільного кодексу (щоправда, новий Цивільний кодекс не передбачає вилучення одержаного за недійсною угодою на користь держави, а Господарський – передбачає, що створює додаткові проблеми для податкових органів і дає новий механізм захисту від податкових органів). При цьому процедура вилучення коштів у дохід держави, порівняно з попереднім Цивільним кодексом, не змінилася - якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а уразі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
Але крім цих статей Господарського кодексу є ще одна, яка дуже допомагатиме податківцям вилучати одержане в дохід держави за визнаними недійсними угодами, точніше їм тепер зовсім не обов’язково визнавати угоди недійсними з мотивів суперечності інтересам держави. Справа в тому, що частина перша статті 240 Господарського кодексу говорить, що прибуток (доход), одержаний суб'єктом господарювання внаслідок порушення встановлених законодавством правил здійснення господарської діяльності, а також суми прихованого (заниженого)прибутку (доходу) чи суми податку, несплаченого за прихований об'єкт оподаткування, підлягають вилученню в доход відповідного бюджету в порядку, встановленому законом. Тому визнавати угоди недійсними за безліцензійну діяльність податкові органи будуть все менше і менше, а більше користуватимуться, новими, більш простими та надійними можливостями вилучати незаконно отримане в судовому порядку. Оскільки відповідно до пункту 11 статті 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" податкові органи подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян не лише про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, але і коштів, одержаних без установлених законом підстав.
Також Законом України "Про підприємництво" Скасування державної реєстрації здійснюється за заявою власника (власників) або повноважених ним (ними) органів чи за особистою заявою підприємця-громадянина, а також на підставі рішення суду в разі: ( Абзац перший частина вісімнадцятої статті 8 із змінами, внесеними згідно із Законом N 762-IV ( 762-15 ) від 15.05.2003 )
визнання недійсними або такими, що суперечать законодавству, установчих документів;
здійснення діяльності, що суперечить установчим документам та законодавству України...
А далі робіть висновки - може чи неможе.