Нашла вот такую консультацию. Скажите кто-нибудь сталкивался с подобным на практике? Нужно поменять сторону в договоре лизинга. Какими договрами и доп. согл. можно будет правильно оформить эту ситуацию?

Фізична особа отримала від лізингової компанії за договором фінансового лізингу автомобіль. До закінчення строку дії договору фізособа-лізингоодержувач укладає з іншою фізособою угоду, за якою поступається їй правом за договором фінансового лізингу в частині права на використання об'єкта лізингу та переводить на неї борг в частині сплати лізингових платежів. Тобто фактично відбулася заміна лізингоодержувача за договором фінансового лізингу. Лізингова компанія не заперечує проти такої заміни.
Чи потрібно оформлювати повернення лізингоодержувачем лізинговій компанії об'єкта лізингу та чи не вважитеметься це з метою оподаткування зворотним продажем об'єкта лізингу лізингоодержувачем лізингодавцю? Чи виникатимуть повторно у лізингової компанії податкові зобов'язання з ПДВ та валовий дохід після укладання угоди про заміну сторони в зобов'язанні?

Згідно з пп. 1.18.2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.94 р. № 334/94-ВР (далі – Закон про прибуток) фінансовий лізинг (оренда) – це господарська операція фізичної або юридичної особи, яка передбачає відповідно до договору фінансового лізингу (оренди) передання орендарю майна, що підпадає під визначення основного фонду згідно із ст. 8 цього Закону, придбаного або виготовленого орендодавцем, а також усіх ризиків та винагород, пов'язаних з правом користування та володіння об'єктом лізингу.
Лізинг (оренда) вважається фінансовим, якщо лізинговий (орендний) договір містить одну з таких умов:
– об'єкт лізингу передається на строк, протягом якого амортизується не менше 75 % його первісної вартості за нормами амортизації, визначеними ст. 8 Закону про прибуток, та орендар зобов'язаний придбати об'єкт лізингу у власність протягом строку дії лізингового договору або в момент його закінчення за ціною, визначеною у такому лізинговому договорі;
– сума лізингових (орендних) платежів з початку строку оренди дорівнює або перевищує первісну вартість об'єкта лізингу;
– якщо у лізинг передається об'єкт, що перебував у складі основних фондів лізингодавця протягом строку перших 50 % амортизації його первісної вартості, загальна сума лізингових платежів має дорівнювати або бути більшою 90 % від звичайної ціни на такий об'єкт лізингу, діючої на початок строку дії лізингового договору, збільшеної на суму процентів, розрахованих виходячи з облікової ставки НБУ, визначеної на дату початку дії лізингового договору на весь його строк;
– майно, яке передається у фінансовий лізинг, є виготовленим за замовленням лізингоотримувача (орендаря) та після закінчення дії лізингового договору не може бути використаним іншими особами, крім лізингоотримувача (орендаря), виходячи з його технологічних та якісних характеристик.
Відповідно до пп. 7.9.6 Закону про прибуток передання майна у фінансовий лізинг (оренду) для цілей оподаткування прирівнюється до його продажу в момент такої передачі. При цьому орендодавець збільшує валові доходи, а у разі передання у фінансовий лізинг майна, яке на момент такого передання перебувало у складі основних фондів орендодавця, – змінює відповідну групу основних фондів за правилами, встановленими ст. 8 цього Закону для їх продажу.
Підпунктом 3.1.1 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97 р. № 168/97-ВР визначено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орендарю).
Отже, при передачі майна у фінансовий лізинг у лізингодавця виникає валовий дохід або змінюється відповідна група основних фондів (залежно від статусу майна на момент передачі) та з'являються податкові зобов'язання з ПДВ.
Якщо в майбутніх податкових періодах орендар повертає об'єкт фінансового лізингу орендодавцю без придбання його у власність, то відповідно до ч. 3 пп. 7.9.6 Закону про прибуток з метою оподаткування така операція прирівнюється до зворотного продажу орендарем такого об'єкта орендодавцю за звичайною ціною, яка діє на момент такого зворотного продажу, але не менше первісної вартості основного фонду, зменшеної на суму нарахованої амортизації, згідно з нормами ст. 8 цього Закону. Зауважимо, що повернення об'єкта фінансового лізингу орендодавцю можливе у випадку припинення дії договору або дострокового його розірвання, наслідком чого є припинення зобов'язання.
Згідно зі ст. 509 ЦКУ зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 510 ЦКУ сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор. Якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.
Частиною 2 ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» від 16.12.97 р. № 723/97-ВР передбачено, що за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Таким чином, за договором фінансового лізингу лізингоодержувач виступає по відношенню до лізингодавця кредитором у праві вимагати надання йому можливості користування об'єктом лізингу потягом строку договору фінансового лізингу та боржником у зобов'язанні сплати лізингових платежів.
Статтею 512 ЦКУ передбачена можливість та підстави заміни кредитора у зобов'язанні. Зокрема, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). А відповідно до ст. 520 ЦКУ за згодою кредитора боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу).
Отже, укладання між лізингоодержувачем з іншою особою (фізичною чи юридичною) угоди, за якою лізингоодержувач відступає іншій особі права на використання об'єкта лізингу та переводить на неї борг в частині сплати лізингових платежів, є правомірним. Усі інші права, у яких лізингоодержувач є кредитором, та борги, у яких він є боржником, теж можуть бути передані іншій особі. Але для переведення боргів необхідна згода кредитора (лізингодавця).
Зі змісту норм законодавства, які регулюють питання відступлення права вимоги та переведення боргу, випливає, що зобов'язання, за яким змінюється кредитор або боржник, не припиняється у зв'язку з такою заміною. Главою 50 ЦКУ, яка регулює питання припинення зобов'язань, також не передбачено, що заміна кредитора чи боржника у зобов'язанні припиняє саме зобов'язання.
Враховуючи, що у даному випадку зобов'язання не припиняється, договір фінансового лізингу продовжує діяти і об'єкт фінансового лізингу не повертається. Тому оформлювати факт повернення первісним лізингоодержувачем об'єкта лізингу лізинговій компанії не потрібно. З метою оподаткування заміна лізингоодержувача не призводить до зворотного продажу первісним лізингоодержувачем об'єкта лізингу лізингодавцю. Це означає, що оформлювати передачу об'єкта лізингу лізингодавцем наступному лізингоодержувачу теж не потрібно. За таких умов після укладання угоди про заміну сторони в зобов'язанні у лізингової компанії не виникатимуть податкові зобов'язання з ПДВ та валовий дохід як від операцій з передачі об'єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу.

Меня этот вопрос тоже очень интересует! Тем более что в Лиге есть еще одна консультация того же автора, то с противоположным выводом:

? Предприятие А приобрело в финансовый лизинг автомобиль по цене 200000 грн., в т. ч. НДС, плюс проценты. По этой же стоимости он был зачислен на баланс и амортизирован в ноябре 2007 года. В марте 2008 года по согласованию с лизингодателем автомобиль был передан  в аренду предприятию Б.
Предприятие Б по состоянию на 30.06.2009 г. выплатило 130000 грн. арендной платы и пожелало перевести финансовый лизинг на себя.
Какие налоговые последствия возникнут у предприятия А в случае перевода отношений по финансовому лизингу автомобиля на предприятие Б? Причем предприятие А уплатило лизингодателю 270000 грн. (тело и проценты) и желает, чтобы предприятие Б компенсировало ему все расходы за вычетом уже уплаченной аренды за авто.
 

Анализ положений Закона Украины «О налогообложении прибыли предприятий» от 28.12.94 г. № 334/94-ВР (далее – Закон о прибыли) и Закона Украины «О налоге на добавленную стоимость» от 03.04.97 г. № 168/97-ВР (далее – Закон об НДС) свидетельствует о том, что в них нет однозначных прямых норм о налоговых последствиях при осуществлении гражданско-правовой замены стороны по договору финансового лизинга на стороне лизингополучателя.

Поэтому в данной ситуации приходится полагаться на личное понимание сути налогообложения, что не исключает риска несогласия налоговых органов с предложенным вариантом налогообложения.

Прежде всего напомним, что согласно ч. 2 ст. 1 Закона Украины «О финансовом лизинге» от 16.12.97 г. № 723/97-ВР по договору финансового лизинга лизингодатель обязуется приобрести в собственность вещь у продавца (поставщика) в соответствии с установленной лизингополучателем спецификацией и условиями и передать ее в пользование лизингополучателю на определенный срок не менее одного года за установленную плату (лизинговые платежи). В части 2 ст. 8 этого же Закона сказано, что если стороны договора лизинга заключили договор купли-продажи предмета лизинга, то право собственности на предмет лизинга переходит к лизингополучателю в случае и с момента уплаты им определенной договором цены, если договором не предусмотрено иное.

Таким образом, с точки зрения гражданского права отношения по договору финансового лизинга являются прежде всего отношениями по пользованию имуществом.

Однако анализ норм налогового законодательства, в частности пп. 3.1.1 Закона об НДС и пп. 7.9.6 Закона о прибыли, показывает, что в целях налогообложения операции, осуществляемые в рамках договора финансового лизинга, приравниваются к операциям купли-продажи с соответствующими последствиями для налогообложения.

С нашей точки зрения, данный вывод имеет ключевое значение для определения последствий налогообложения у первого лизингополучателя (предприятия А). Косвенным подтверждением этого может служить абз. 3 пп. 7.9.6 Закона о прибыли в котором говориться, что если в будущих налоговых периодах арендатор возвращает объект финансового лизинга арендодателю без приобретения такого объекта в собственность, такая передача приравнивается в целях налогообложения к обратной продаже арендатором такого объекта арендодателю по обычной цене, действующей на момент такого возврата, но не менее первичной стоимости такого основного фонда, уменьшенной на сумму амортизации, начисленной амортизации согласно ст. 8 этого Закона.

И хотя в указанной норме речь идет о возврате объекта финансового лизинга арендодателю, с правовой точки зрения уступку прав первым лизинополучателем следующему лизингополучателю по своей сути можно сравнить с возвратом объекта финансового лизинга лизингодателю: и в том и в другом случае первый лизингополучатель перестает быть стороной по договору финансового лизинга. Следовательно, для предприятия А налоговые последствия передачи объекта финансового лизинга следующему лизингополучателю (предприятию Б) будут аналогичны налоговым последствиям при возврате объекта финансового лизинга, а именно:

• уменьшится балансовая стоимость основных фондов группы 2 на размер обычной цены такого объекта на момент передачи, но не ниже первоначальной стоимости такого объекта, уменьшенной на сумму начисленной амортизации;

• возникнут налоговые обязательства по НДС, базой для начисления которых будет та же сумма, на которую уменьшится балансовая стоимость группы 2. В данном случае предприятие А должно выписать предприятию Б налоговую накладную.

Что касается компенсации расходов за вычетом уплаченной аренды за авто, то фактически определенная таким образом сумма компенсации будет являться платой следующего лизингополучателя первому за услугу по уступке прав.

С точки зрения Закона об НДС уступка права требования – это факторинг. Но, поскольку объектом долга в данном случае не являются валютные ценности, данная операция будет облагаться НДС (исходя из ч. 2 пп. 3.2.5 Закона об НДС).

Кроме того, на основании пп. 4.1.1 Закона о прибыли у предприятия А будет возникать валовой доход.

 Сергей Ефимов 
Адвокат, аудитор АФ «Е.С.Аудит»

Ну вывод здесь не противоположный. То, что у Лизингополучателя1 возникнут ВД и НО при передаче Лизингополучателю2 - это сомнений не вызывает. Меня интересует учет у Лизингодателя и формы договоров, какими можно все это оформить. Сейчас рассматриваю вариант такой:
1) Дог. о переводе долга между ЛП1 и ЛП2;
2) Дог. об уступке права требования между ЛП1 и ЛП2;
3) Доп. согл. к Дог. фин. лизинга о замене стороны договора.
Что вы думаете по этому поводу + что будет с налогообложением у Лизингодателя? Пока мне кажется, что мои налоги остаются нетронутыми.

Да, думаю, что у Лизингодателя ничего не изменится. А по документам - не проще сделать 3-хсторонний договор о замене стороны в договоре?
И еще -а нет вариантов для лизингополучателя избежать начисления НДС при возврате объекта лизинга? ведь в первой консультации описывался именно этот вариант -правда, я не совсем понимаю, каким образом без возврата и/или передачи объект финлизинга окажется у другого лизингополучателя?
Буду очень благодарна за совет

Не могу объяснить почему, но просто 3-х сторонний дог. мне не нравится. По поводу налогообложения по Дог. о переводе долга между ЛП1 и ЛП2 и Дог. об уступке права требования между ЛП1 и ЛП2 буду сейчас "шерстить" "Лигу".