| ||
Срок давности по стр.26 -есть?
Відправлено користувачем Виктория-3
| Список форумів Список тем Нова тема | Попередня тема Наступна тема |
у вас что, по 2му додатку есть суммы 3хлетней давности?
логично
))
вот и думаю, что теперь можно с этим сделать
Как Вы считаете - есть все-таки срок давности или нет?
))вот и думаю, что теперь можно с этим сделать
Как Вы считаете - есть все-таки срок давности или нет?
Про те, що право позивача на повернення сплаченого ПДВ слід вважати реалізованим з моменту подання декларації, яка є заявою про таке повернення, йдеться і в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13.02.2007 р. у справі N К-23412/06 (див. Бухгалтер 18'2009, с. 31т - 32т). З поданням такої декларації обчислення 1095-денного строку зупиняється. Тому, якщо податкова інспекція витлумачить 1095 днів як строк давності й додумається після його закінчення списати ваш ПДВ після його невідшкодування, такі дії слід вважати незаконними і оскаржувати в суді.
ВИ ОТРИМАЛИ ВІДМОВУ?
Тож і поборіться знову! Бо ніяка відмова — це ще не останнє слово!
Відшкодування ПДВ: як бути, якщо податкова інспекція незаконно відмовила в такому відшкодуванні або не надала висновок до Держказначейства
“Бухгалтер”
N 19, від 30 травня 2009 р.
N 20, від 9 червня 2009 р.
N 21, від 15 червня 2009 р.
Григорій Берченко
У законодавстві передбачено достатньо механізмів для стягнення боргу платника податків до бюджету. Водночас, якщо борг утвориться вже не в платника податків перед державою, а в держави перед платником, то законодавчий механізм відшкодування такого боргу є недосконалим і малоефективним. Іноді навіть створюється враження, що цей порядок створений спеціально, щоб в остаточному підсумку платник податків не отримав свого законного відшкодування. А податківці до того ж, користуючись недосконалістю законодавства і тим, що незаконні дії чи бездіяльність найчастіше сходять їм з рук, штучно створюють перешкоди на шляху до бюджетного відшкодування ПДВ.
Тому за час свого існування проблема невідшкодованого ПДВ встигла для багатьох підприємств стати головним болем. Тут ми розповімо про те, як змусити податкову інспекцію діяти в руслі закону, і про оптимальні способи захисту права на бюджетне відшкодування ПДВ.
Отже, ваша заява про бюджетне відшкодування перебуває у податковій інспекції. Згідно з п/п. 7.7.5 Закону про ПДВ у податківців є 30 днів на проведення невиїзної (камеральної) перевірки. Податковий орган — за наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було здійснено з порушенням норм податкового законодавства,— має право протягом такого ж строку провести позапланову виїзну (документальну) перевірку платника.
Як ми зазначали у «Бухгалтері» N 35'2005 на с. 21, «такий же строк», згаданий щодо позапланової перевірки,— це 30 днів, наступних за днем отримання податківцями декларації. Та й шановний Вадсуд у своїй Довідці про вивчення та узагальнення судової практики про відшкодування податку на додану вартість із Державного бюджету від 20.10.2006 р. (далі — Довідка)* виходячи із системного аналізу підпунктів 7.7.5 і 7.7.6 Закону про ПДВ дійшов висновку, що право на бюджетне відшкодування у платника податку виникає через 40 днів після отримання декларації податковим органом. Тридцять днів виділені податковій інспекції для проведення перевірки. А п'ять днів є в неї ж на те, щоб за результатами перевірки надати органу Держказначейства висновок із зазначенням сум, які підлягають бюджетному відшкодуванню. Ще п'ять днів дається органу Держказначейства, який на підставі отриманого висновку повинен у цей строк переказати суму бюджетного відшкодування платникові податків (п/п. 7.7.6 Закону про ПДВ).
* Див. «Бухгалтер» N 9'2007, с. 7 - 19.
Однак ДПАУ віддала перевагу тлумачити «такий же строк» просто як 30 днів й установила для органів ДПС на проведення невиїзної і позапланової виїзної документальної перевірок 60 календарних днів — див. Методичні рекомендації щодо взаємодії між підрозділами органів державної податкової служби України при організації та проведенні перевірок достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість, затверджені наказом ДПАУ від 18.08.2005 р. N 350 (далі — Методрекомендації N 350)*, п. 4.1.
* Методрекомендації N 350 — див. у «Бухгалтері» N 43'2006 на с. 30т - 35т.
Аналогічну позицію викладено й у листі ДПАУ від 15.11.2005 р. N 22871/7/16-1317*. Втім, навіть у такому випадку податківці хоч якось обмежені у строку перевірки й після її закінчення повинні скласти акт, у якому підтвердити або спростувати правомірність декларування заявленого бюджетного відшкодування.
* Див. «Бухгалтер» N 48'2005, с. 12.
Крім того, для одержання бюджетного відшкодування ПДВ платником податків необхідно виконати ряд додаткових умов, які сформульовані у відомчих документах ДПАУ, а не в законі. Наприклад, у п. 4.5 Методрекомендацій N 350 сказано:
«У разі надходження інформації, за результатами аналізу якої виникає сумнів відносно дієздатності та правоздатності суб'єкта господарювання – постачальника платника ПДВ, а також законності здійснених ними фінансово-господарських операцій, підрозділ контрольно-перевірочної роботи може організувати проведення зустрічних документальних перевірок по відповідному ланцюгу постачання.
Обов'язкові зустрічні перевірки по ланцюгу постачання проводяться по тих постачальниках платника ПДВ, у яких сума зобов'язань по ПДВ у податковому періоді по операціях з даним платником ПДВ становись 30 і більше відсотків від загальної суми податкових зобов'язань в цьому періоді».
А наказом ДПАУ від 24.04.2003 р. N 196/ДСК «Щодо здійснення ефективного контролю за правомірністю відшкодування з бюджету сум податку на додану вартість юридичним особам»* визначені підстави для проведення перевірок платників податків та обов'язковість проведення зустрічних перевірок основних постачальників. Тим самим створено передумови для порушення строків бюджетного відшкодування.
* Згаданий наказ N 196/ДСК із додатками 1 - 4 — див. у «Бухгалтері» N 24'2003 на с. 6 - 13.
Введення додатка 5 до декларації з ПДВ «Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» наказом ДПАУ від 17.03.2008 р. N 159 було спрямоване на те, щоб позбутися необхідності проведення зустрічних перевірок, що відзначав в той час Голова ДПАУ С. Буряк у одному зі своїх інтерв'ю:
«Важливо, щоб податкові інспектори не виїжджали на зустрічні перевірки, а визначали «ями» і дірки в ПДВ-ланцюгах на підставі поданої документації»*.
*«Назустріч олігархам. Податкова готова обговорити з ними їхні фінансові результати» (інтерв'ю із С. Буряком 03.03.2008 р.) [kontrakty.ua].
Незважаючи на це, застосування зустрічних перевірок на практиці не зникло.
Більше того, часто проведення таких зустрічних перевірок виявляється неможливим — наприклад, за відсутності відповіді від постачальника на запит податкового органу. Згідно з п. 4.12 Методрекомендацій N 350 у випадку неможливості підтвердити до відшкодування суму ПДВ в акті (довідці) про результати позапланової документальної перевірки робиться відповідний запис. Внаслідок чого податкова інспекція стверджує, що в неї немає підстав для надання висновку Держказначейству, оскільки відсутні докази фактичної сплати коштів до бюджету.
Такі дії податкової інспекції є незаконними.
По-перше, тому що ґрунтуються на додаткових вимогах, не передбачених у Законі про ПДВ, а сформульованих у власному ж відомчому документі. Як зазначається в Довідці Вадсуду, посилання на відомчі документи ДПАУ є необґрунтованими, і, як правило, суди при вирішенні спорів застосовують безпосередньо норми Закону, посилаючись на те, що згадані накази не зареєстровані в Мін'юсті, — раз, і на те, що хоч податковим органам надане право здійснювати зустрічні перевірки, їх непроведення і відсутність висновків щодо них не змінює порядку відшкодування ПДВ, установленого Законом, — два.
Безперечно, проведення зустрічних перевірок входить до компетенції податкових органів. Більше того, за наявності підстав для проведення таких перевірок це є їхнім обов'язком. Однак законодавець не ставить відшкодування податку на додану вартість у залежність від проведення податковими органами перевірок, а призначення податковим органом перевірки платника податку не може продовжити визначений Законом строк відшкодування з Державного бюджету України податку на додану вартість.
По-друге, навіть установлена в результаті зустрічної перевірки фактична несплата ПДВ постачальником до бюджету автоматично не позбавляє сумлінного платника податків права на бюджетне відшкодування ПДВ. Адже бюджетне відшкодування має розумітися саме як сума, що підлягає поверненню платникові податку з бюджету у зв'язку із надмірною сплатою (нарахуванням) податку і не залежить від сплати цього податку до бюджету постачальником*.
* Детальніше про це — див. «Бухгалтер» N 39'2005, с. 39 - 41.
Виходячи з позиції Колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, що викладена в Постановах від 12.02.2008 р. N 08/28 та від 13.01.2009 р. у справі N 21-1578 і підтримана ДПАУ в листах від 17.07.2008 р. N 14356/7/10-3017/2141 «Про визначення підстав для права на бюджетне відшкодування»* і від 10.03.2009 р. N 10-3018/740 ** відповідно:
а) факт несплати ПДВ продавцем та його постачальниками сам по собі ще не є підставою для відмови у відшкодуванні зазначеного податку покупцеві, який відніс до податкового кредиту суму ПДВ, сплачену продавцеві разом із ціною товару (послуги);
б) факт порушення контрагентами — постачальниками продавця своїх податкових зобов'язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог щодо надання податкової вигоди — відшкодування ПДВ із Державного бюджету, якщо податковий орган доведе:
— що платник податку діяв без належної обачності й обережності та йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти,
— або що отримати податкову вигоду можна лише тоді, коли на одному з етапів придбання експортованого товару (сировини, з якої він може бути виготовлений) ПДВ до Державного бюджету не сплачується, а експортер (у справі, що розглядається, — позивач) вживає заходів до відшкодування податку з бюджету, тобто що без участі експортера податкова вигода не може бути отримана,
— або що діяльність платника податку, його взаємозалежних або афілійованих осіб направлена на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, зокрема у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників.
* Див. «Бухгалтер» N 18'2009, с. 23т - 24т.
** Див.. «Бухгалтер» N 19'2009 с. 24 - 27.
Ключовим поняттям тут є саме обов'язок податкового органу щодо доведення фактів, які свідчать про недобросовісність платника податків, який претендує на бюджетне відшкодування ПДВ. Іншими словами, тут діє презумпція правомірності дій платника податків.
Тому, якщо вам незаконно відмовили в бюджетному відшкодуванні ПДВ, ви можете оскаржити такі дії податкової інспекції. Крім того що ви можете скаржитися до податкового органу вищого рівня, у вас є право звернутися до суду з вимогою підтвердження законності декларування бюджетного відшкодування й визнання незаконним податкового повідомлення-рішення про відмову в наданні бюджетного відшкодування, прийнятого за результатами перевірки.
Звертаємо увагу на необхідність саме такого формулювання предмета позовних вимог. На практиці суди відмовляють у задоволенні додаткових вимог у вигляді зобов'язання ДПІ надати органу Держказначейства висновок із зазначенням сум податку, які підлягають відшкодуванню з бюджету. Приміром, господарський суд Дніпропетровської області (у постанові від 11.10.2006 р. у справі N А17/231) зазначив, що у своєму п/п. 7.7.8 Закон про ПДВ визначає порядок відшкодування бюджетної заборгованості, який не передбачає надання висновків про її наявність до винесення судового рішення або одночасно з його винесенням, а тому позовні вимоги в цій частині не відповідають матеріально-правовим способам захисту порушеного права, передбаченим цим Законом. Таких самих висновків дійшов і Харківський апеляційний господарський суд у своїй ухвалі від 13.03.2007 р. Нагадаємо ч. 2 п/п. 7.7.8 Закону про ПДВ:
«Після закінчення процедури адміністративного або судового оскарження податковий орган протягом п'яти робочих днів, наступних за днем отримання відповідного рішення, зобов'язаний надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету».
Таким чином, у разі оскарження податкового повідомлення-рішення підстав додатково просити суд покласти на податкову інспекцію обов'язок з надання висновку Держказначейству — немає, оскільки такий обов'язок прямо передбачений у Законі.
Інша справа, якщо минув законний строк, у межах якого податкова інспекція зобов'язана була подати такий висновок, але вона цього не зробила. Навіть якщо ваше підприємство пройшло перевірку і ви маєте на руках копію акта про її результати або відповідне рішення суду, яке набрало законної сили і підтверджує правомірність декларування сум бюджетного відшкодування, вас може очікувати ситуація, коли податкова інспекція просто уникає подавати висновок на бюджетне відшкодування до органу Держказначейства.
У такому разі ви маєте право домагатися бюджетного відшкодування шляхом звернення до суду. Такий позов перебуває в підсудності адміністративних судів — саме до їх компетенції належать спори фізичних та юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій або бездіяльності (п. 1 ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України).
Спосіб захисту права
Тепер необхідно визначитися із предметом позовних вимог. Наприклад, у Довідці Вищого адміністративного суду України* йдеться про те, що способом захисту порушеного права у разі невідшкодування платникові податку бюджетної заборгованості з податку на додану вартість є стягнення бюджетної заборгованості щодо цього податку.
* Див. «Бухгалтер» N 9'2007, с. 7 - 19.
А на наш погляд, законні підстави, які визначають необхідність подання позову виключно з таким предметом позовних вимог, на сьогодні відсутні. Адже відповідна судова практика просто ґрунтувалася на положенні абзацу 5 підпункту 7.7.3 Закону про ПДВ, що діяв до 01.06.2005 р., де було сказано: у разі утворення бюджетної заборгованості платник податку може звернутися до суду з позовом про стягнення коштів бюджету.
У зв'язку з цим суди відмовляли у задоволенні позовів, у яких предметом позовних вимог значилася вимога до суду зобов'язати податковий орган надіслати висновок на бюджетне відшкодування до Держказначейства: мовляв, в самому законі визначено спосіб, за допомогою якого платник податку може звернутися до суду за захистом свого порушеного права, — позов повинен бути саме про стягнення коштів бюджету.*
* Див. п. «а» розділу «Вирішення судами спорів, пов'язаних із реалізацією платниками податку права на відшкодування з бюджету сум ПДВ» Узагальнення судової практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про оподатковування суб'єктів підприємництва, затвердженого Постановою Президії Верховного Суду України від 23.12.2003 р. N 44, в «Бухгалтері» N 42'2004 на с. 8 - 9.
Але сьогодні ви самі можете обрати спосіб захисту свого порушеного права. Тому висування позову про стягнення бюджетної заборгованості є лише одним із можливих варіантів (хоча, виходячи з усталеної практики, — найнадійнішим).
Однак виконання судового рішення, що задовольняє такі позовні вимоги, може зустріти перешкоду, а саме відмову Держказначейства від переказу коштів — з посиланням на неможливість виконання такого рішення. Давайте розберемося, на чому ґрунтуються аргументи Держказначейства і наскільки вони законні.
У разі невиконання рішення суду в добровільному порядку примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється згідно із Законом «Про виконавче провадження». Статтею 24 зазначеного Закону* передбачено, що державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження. Орган державної виконавчої служби зобов'язаний звернутися до органу Держказначейства з вимогою про здійснення відшкодування. Органи Держказначейства, одержавши вимогу, найімовірніше, стверджуватимуть, що просто не можуть виконати таке рішення суду через відсутність для цього повноважень.
* Див. «Бухгалтер» N 21'2006, с. 11т - 12т.
Казначейству підіграє і Мін'юст у своєму роз'ясненні «Виконання судових рішень, боржником за якими виступає Державний бюджет України», яке розміщене на його офіційному сайті* і стверджує, що Законом «Про Державний бюджет України на 2009 рік» установлено: казначейство може здійснити відшкодування на вимогу державної виконавчої служби тільки у разі відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та судів**. Тобто Закон про Держбюджет-2009 не наділив Державне казначейство повноваженнями розпорядника бюджетних коштів на інші цілі (у тому числі при здійсненні бюджетного відшкодування ПДВ за рішенням суду). За логікою Мін'юсту, таким розпорядником при бюджетному відшкодуванні ПДВ є ДПІ, а Держказначейство лише здійснює перерахування коштів за висновком, що надається податковою інспекцією, на підставі ч. 1 ст. 29 Закону про Держбюджет-2009.
* Див. [www.minjust.gov.ua].
** Такий висновок зроблений Мін'юстом, мабуть, на підставі ч. 4 ст. 29 Закону про Держбюджет-2009.
Така інтерпретація Мін'юстом норм законодавства нам здається помилковою. Процитуємо ч. 1 ст. 29 Закону про Держбюджет-2009:
«Установити, що виконання рішення, яке прийнято органом державної влади, що відповідно до закону має право на його застосування, про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету, здійснюється Державним казначейством України за попереднім інформуванням Міністерства фінансів України».
Ця норма перекочовує до усіх нових законів про Держбюджет із року в рік і узгоджується зі ст. 25 Бюджетного кодексу України, в якій ідеться, що Державне казначейство України здійснює безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, за рішенням, яке було прийняте державним органом, що відповідно до закону має право на його застосування.
Вважаємо, що під рішенням органу державної влади, що «відповідно до закону має право на його застосування», необхідно розуміти також і рішення суду.
Підтвердженням цьому може бути постанова Вищого господарського суду України (від 03.04.2008 р. у справі N 2/480-9/25(2/147-13/76) — про джерела відшкодування збитку, завданого державою), де зазначено, що позовні вимоги підлягають задоволенню за рахунок держави шляхом стягнення сум з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету, відкриті у Державному казначействі України.
Тому для надання рішенню суду, прийнятому на вашу користь, більшої переконливості перед органом Держказначейства слід спочатку подавати позов не тільки у вигляді вимоги про стягнення бюджетної заборгованості з ПДВ. Необхідно додатково вказувати номера банківських рахунків, на яких обліковуються бюджетні кошти, призначені для бюджетного відшкодування ПДВ, і з яких орган Держказначейства зобов'язаний провести списання (див., наприклад, постанову господарського суду Луганської області від 30.10.2007 р. у справі N 8/424ад( 12/240).
А в разі відмови Держказначейства від перерахування коштів вам, найімовірніше, доведеться подати позов до суду з вимогою визнати дії посадових осіб зазначеного держоргану неправомірними й зобов'язати його надати кошти з рахунків Державного бюджету.
Ще один можливий спосіб захисту права — вимагати від суду зобов'язати ДПІ надати висновок на бюджетне відшкодування до органу Держказначейства. Приміром, згідно з п. 2 ч. 3 ст. 105 Кодексу адміністративного судочинства України (далі — КАС) адміністративний позов може містити вимогу зобов'язати відповідача – суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або здійснити певні дії.
Позови з таким предметом позовних вимог все частіше зустрічаються у судовій практиці. Наприклад, господарський суд Івано-Франківської області у своїй постанові від 06.10.2005 р. зобов'язав ДПІ прийняти рішення щодо відшкодування ПДВ із Державного бюджету і надати відповідний висновок до Держказначейства, а також зобов'язати відділення останнього здійснити відшкодування з Держбюджету. Львівський апеляційний господарський суд у своїй постанові від 28.03.2007 р. задовольнив вимоги про визнання протиправною бездіяльність ДПІ з виконання вимог Закону про ПДВ щодо направлення до відділень Держказначейства висновків із зазначенням сум податку на додану вартість, що підлягають відшкодуванню, і зобов'язав відповідне управління Держказначейства відшкодувати суми бюджетної заборгованості з ПДВ. Зазначимо також, що обидва ці рішення розглядалися у Вищому адміністративному суді України в касаційному порядку і були залишені ним без змін.
Якщо ваші вимоги знайшли підтримку в адміністративному суді першої інстанції і ви отримали позитивне рішення за своїм позовом, то розслаблюватися все-таки не слід. Справа в тому, що п. 2.1 Порядку взаємодії між органами державної податкової служби України та Державного казначейства України в процесі судового розгляду та виконання рішень суду щодо безспірного списання коштів з рахунків, на яких обліковуються надходження Державного бюджету України з податку на додану вартість, затвердженого спільним наказом Держказначейства і ДПАУ від 27 квітня 2004 року N 82/245, передбачене правило: податкові органи і органи Державного казначейства в обов'язковому порядку повинні оскаржити рішення суду, що передбачає відшкодування бюджетної заборгованості з ПДВ. Тому існує велика ймовірність того, що вам доведеться відстоювати свою правоту в апеляційних і касаційних судових інстанціях.
Згідно з ч. 3 ст. 186, а також ч. 1 та 2 ст. 254 КАС (див. останню із зазначених статей у «Бухгалтері» N 21'2006 на с. 44т - 45т) рішення суду першої інстанції набирає чинності через 10 днів, якщо платником не було подано заяву про апеляційне оскарження. А у разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи (ч. 3 ст. 254).
Таким чином, вимагати виконання податковою інспекцією судового рішення можна вже після набрання чинності рішенням суду першої або апеляційної інстанції (в тому випадку, якщо рішення суду оскаржене в апеляційному порядку). Згідно із ч. 2. ст. 212 КАС касаційна скарга подається після набрання рішенням законної сили. Тому касаційне оскарження не впливає на законну силу такого рішення суду і не повинно перешкоджати його виконанню податковими органами.
Дещо інший вигляд має справа із виконанням рішення суду Держказначейством. Його органи на практиці відмовляються від переказу коштів, якщо справа розглядається в касаційній інстанції, посилаючись на абз. 1 п/п. 7.7.8 Закону про ПДВ, у якому сказано:
«Орган державного казначейства призупиняє процедуру відшкодування в частині оскаржуваної суми до прийняття остаточного рішення з адміністративного або судового оскарження».
Наведене законодавче формулювання є дуже нечітким, що дає можливість Держказначейству інтерпретувати його на свою користь. Зміст терміна «прийняття остаточного рішення з адміністративного або судового оскарження» у Законі про ПДВ не розкривається. А ДПАУ вважає, що остаточне судове рішення — це рішення, яке відповідно до процесуального законодавства України не може бути оскаржене в судовому порядку або не оскаржується і набирає законної сили (див. лист ДПАУ від 23.01.2007 р. N 10-1119/219 у «Бухгалтері» N 42'2007 на с. 8 - 9).
На наш погляд, така аргументація має непереконливий вигляд, якщо врахувати вимоги ч. 5 ст. 124 Конституції України, яка передбачає необхідність обов'язкового виконання судових рішень. Таким чином, підстави для відмови Держказначейства виконати рішення суду, що набрало законної сили, якщо його оскаржено в касаційному порядку, є сумнівними. Залишається тільки сподіватися, що депутати все-таки внесуть зміни до Закону про ПДВ у частині конкретизації терміна «прийняття остаточного рішення з адміністративного або судового оскарження», про необхідність чого говорила навіть Рада національної безпеки і оборони України у своєму рішенні від 15.12.2006 р. (щоправда, у своєму рішенні від 25.02.2008 р. шановна Рада передумала і змінила попереднє рішення).
Слід відрізняти «прийняття остаточного рішення з адміністративного або судового оскарження» (абз. 1 п/п. 7.7.8 Закону про ПДВ) від закінчення процедури адміністративного оскарження (про яке йдеться в кінці п/п. 5.2.4 Закону «Про порядок погашення...»). Із фактом останнього Закон пов'язує момент узгодження податкового зобов'язання, яке вважається неузгодженим до розгляду судом справи по суті та прийняття відповідного рішення. А в порядку ж касаційного оскарження справа по суті не розглядається, лише аналізується правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права (ч. 3 ст. 211 КАС).*
* Таким чином, у Законі «Про порядок погашення...» йдеться саме про рішення, яке набрало законної сили (тобто рішення суду першої інстанції, яке не було оскаржене, або було оскаржене і залишене судом апеляційної інстанції без змін, або про постанову апеляційної інстанції). Такої самої позиції дотримується і ДПАУ в своєму листі від 22.05.2006 р. N 5652/6/24-1215 (див. «Бухгалтер» N 42'2006, с. 14), де зазначено, що період неузгодженості податкових зобов'язань при їх судовому оскарженні не містить перегляду прийнятих рішень у касаційному порядку.
Відповідачі у справі
У справах за позовами про відшкодування з бюджету суми ПДВ як відповідачів необхідно залучати поряд із податковою інспекцією і орган Держказначейства (про це йдеться у п. 8 інформаційного листа ВГСУ від 14.02.2002 р. N 01-8/157, зі змінами,* а також у п. «в» розділу «Вирішення судами спорів, пов'язаних із реалізацією платниками податку права на відшкодування з бюджету сум ПДВ» вищезгаданого Узагальнення судової практики вирішення спорів...** і в теж вищезгаданій Довідці Вищого адміністративного суду України***. Така необхідність обґрунтовується тим, що в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Держбюджету і що саме на Казначейство судовим рішенням покладається обов'язок щодо перерахування коштів.
* Див. «Бухгалтер» N 2'2003, с. 7.
** Див. «Бухгалтер» N 42'2004, с. 9 - 10.
*** Див. «Бухгалтер» N 9'2007, с. 19.
Строки подання позовної заяви
Як стверджується в Довідці Вадсуду, право на бюджетне відшкодування в платника податку виникає через 40 днів після одержання декларації податковим органом. Таким чином, після закінчення зазначеного строку ваше право на бюджетне відшкодування вважається порушеним. Але це — якщо податківці провели перевірку заявленого бюджетного відшкодування і підтвердили його правомірність.
Можливою є ситуація, коли у підтвердженні правомірності декларування бюджетного відшкодування ДПІ вам відмовила, але на вашу користь винесено рішення суду, що підтверджує правомірність такого декларування. У такому разі порушеним ваше право вважатиметься після закінчення 10-денного строку з дня набрання законної сили таким рішенням суду, в межах якого податкова інспекція повинна була подати висновок на бюджетне відшкодування (протягом п'яти днів), а Держказначейство зобов'язане було перерахувати кошти (відповідно протягом ще п'яти днів).
Строк для подання позову встановлено у ч. 2 ст. 99 КАС:
«Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів».
Строк для подання позову слід відрізняти від граничного строку подання заяв про повернення надміру сплачених чи невідшкодованих податків і зборів, про який ідеться у п/п. 15.3.1 Закону «Про порядок погашення...»:
«Заяви на повернення надміру сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів) або на їх відшкодування у випадках, передбачених податковими законами, можуть бути подані не пізніше 1095 дня, наступного за днем здійснення такої переплати або отримання права на таке відшкодування».
Безсумнівно, тут мається на увазі саме граничний строк для подання заяви про повернення суми бюджетного відшкодування в значенні п/п. 7.7.4 Закону про ПДВ. Така заява подається платником податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування і прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, разом із податковою декларацією.
Це прямо випливає з листа ДПАУ від 30.12.2005 р. N 26335/7/16-1217*, де зазначено, що суми ПДВ, які обліковуються як переплата в картці особового рахунку, задекларовані до відшкодування, не можуть бути списані внаслідок закінчення строку давності, а підлягають відшкодуванню за умови підтвердження їх матеріалами документальних перевірок.
* Див. «Бухгалтер» N 18'2009, с. 12т.
Про те, що право позивача на повернення сплаченого ПДВ слід вважати реалізованим з моменту подання декларації, яка є заявою про таке повернення, йдеться і в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13.02.2007 р. у справі N К-23412/06 (див. Бухгалтер 18'2009, с. 31т - 32т). З поданням такої декларації обчислення 1095-денного строку зупиняється. Тому, якщо податкова інспекція витлумачить 1095 днів як строк давності й додумається після його закінчення списати ваш ПДВ після його невідшкодування, такі дії слід вважати незаконними і оскаржувати в суді.
Стягнення пені (процентів)
Норми Закону про ПДВ, які регулюють питання щодо нарахування процентів на невідшкодовані суми бюджетної заборгованості, змінювалися неодноразово. Відповідно до абзацу 5 підпункту 7.7.3 Закону в редакції, що діяла до 01.06.2005 р., суми, не відшкодовані платникові податку протягом визначеного Законом строку, вважалися бюджетною заборгованістю. На суму бюджетної заборгованості нараховувалися проценти на рівні 120 процентів від облікової ставки НБУ, встановленої на момент її виникнення, протягом строку її дії, включаючи день погашення.
Законом «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" та деяких інших законодавчих актів України» (від 25.03.2005 р. N 2505-ІV) визначено інший порядок нарахування пені на невідшкодовану суму бюджетної заборгованості (підпункт 7.7.8 Закону). Законодавчо було встановлено, що на суму бюджетної заборгованості мала нараховуватися пеня на рівні ставки, розмір якої визначається відповідно до підпункту 16.4.1 Закону «Про порядок погашення...». Передбачалося, що зазначена пеня повинна самостійно розраховуватися і сплачуватися органом Державного казначейства разом зі сплатою суми бюджетного відшкодування платникові податку.
Однак п/п. 7.7.8 Закону про ПДВ набрав чинності з 01.01.2006 р. уже в редакції Закону України від 07.07.2005 р. N 2771-IV «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" та деяких інших законів України», згідно з яким нарахування пені за створення бюджетної заборгованості взагалі виключено. Саме на цьому базуються суди, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення пені на бюджетну заборгованість з ПДВ.
На наш погляд, при визначенні права на нарахування пені на бюджетну заборгованість з ПДВ слід виходити з конституційного принципу заборони зворотної дії закону в часі (ч. 1 ст. 58 Конституції України). Тому, якщо в держави перед вами утворилася бюджетна заборгованість до 01.01.2006 р., ви маєте право вимагати стягнення процентів на підставі редакції Закону про ПДВ, що діяла в той період. Такої правової позиції дотримується і Верховний Суд України. У Постановах Судової палати у адміністративних справах від 14.10.2008 р. Верховний Суд визнав необґрунтованою практику Вадсуду, який відмовляв у нарахуванні пені з посиланням на те, що таке нарахування не передбачене законом. На думку Верховного Суду, відмова законодавця регулювати порядок нарахування пені не означає, що із прийняттям відповідних змін до Закону про ПДВ скасовано відповідальність за шкоду, заподіяну протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень.
На жаль, Верховний Суд не висловився щодо не менш актуального питання: чи має право платник податків вимагати нарахування пені на бюджетну заборгованість, що утворилася після 01.01.2006 p.? Наша відповідь на це питання є негативною. На сьогодні право на стягнення пені за прострочення відшкодування ПДВ у законодавстві відсутнє.
На практиці суди визнають безпідставними вимоги позивачів про нарахування пені на підставі п/п. 16.4.1 Закону «Про порядок погашення...», оскільки сума бюджетної заборгованості з ПДВ не є податковим боргом платника податку (див., наприклад, ухвалу Вадсуду від 19.02.2008 р.). Немає підстав вимагати нарахування і стягнення процентів на підставі п. 6.3 Порядку відшкодування податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПАУ і Державного казначейства України від 02.07.97 р. N 209/72* у якому дослівно відтворюється стара редакція вищезгаданого абз. 5 п/п. 7.7.3 Закону про ПДВ. Цей Порядок є відомчим нормативним актом і не може встановлювати правила бюджетного відшкодування, які відрізняються від тих, що визначені в Законі про ПДВ. Не врятує й право на три проценти річних за прострочення грошового зобов'язання, передбачене у ч. 2 ст. 625 ЦК**, оскільки обов'язок держави щодо бюджетного відшкодування ПДВ не є цивільним зобов'язанням у розумінні ЦК.
* Названий Порядок, зі змінами, — див. у «Бухгалтері» N 25'2002 на с. 39т - 42т.
** Див. «Бухгалтер» N 1 - 2'2004, с. 91т.
Відшкодування збитків
Згідно із ч. 2 ст. 16 ЦК України* способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
* Статтю 16 і згадану нижче статтю 22 ЦК — див. у «Бухгалтері» N 1 - 2'2004 на с. 5т та 6т відповідно.
Статтею 22 ЦК передбачено, що особа, якій заподіяні збитки внаслідок порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Наприклад, згідно із ч. 2 ст. 22 ЦК збитками є:
«1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода)».
1. Розглянемо реальні збитки, відшкодування яких ви маєте право вимагати у зв'язку з несвоєчасним відшкодуванням ПДВ.
Втрати, пов'язані зі знищенням або пошкодженням речі, уявити складно, хіба що коли в підприємства для забезпечення збереження майна не було коштів і воно розраховувало саме на кошти, які повинні були надійти від своєчасного відшкодування ПДВ.
Крім того, ви маєте право вимагати відшкодування витрат, які ви понесли або повинні були понести для відновлення свого порушеного права у зв'язку з несвоєчасним відшкодуванням ПДВ. До таких витрат включаються грошові санкції (штраф, неустойка), які необхідно сплатити у зв'язку з несвоєчасним виконанням зобов'язання перед третьою стороною. Наприклад, ви уклали договір поставки та внаслідок несвоєчасного відшкодування ПДВ не змогли вчасно провести оплату, що спричинило виникнення у вас додаткового зобов'язання зі сплати штрафних санкцій.
Загальні підстави відповідальності за заподіяну майнову шкоду врегульовані ст. 1166 ЦК*. Така відповідальність настає при існуванні складу правопорушення, що включає такі елементи: протиправна поведінка заподіювача шкоди; наявність шкоди; причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина (див., наприклад, постанову ВГСУ від 03.04.2008 р. у справі N 2/480-9/25(2/147-13/76)). А шкода, завдана незаконними рішеннями, дією або бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень, відшкодовується державою незалежно від вини такого органу (ст. 1173 ЦК).
* Статтю 1166 і згадані нижче статті 1167 та 1173 ЦК — див. у «Бухгалтері» N 4'2004 на с. 28т і 29т відповідно.
Отже, необхідно довести наявність шкоди, яку вам було завдано, протиправну поведінку органу державної влади (ДПІ, Держказначейства чи їх обох) з невідшкодування ПДВ, а також безпосередній причинний зв'язок між несвоєчасним відшкодуванням ПДВ і заподіяною шкодою. Для цього в суді треба буде надати, приміром, укладені договори, за якими ви зобов'язані сплатити штрафні санкції у разі прострочення виконання грошового зобов'язання, господарські документи, які підтверджують те, що для належного виконання зобов'язань за цими договорами ви розраховували саме на ті кошти, які повинні були бути отримані при своєчасному здійсненні бюджетного відшкодування ПДВ, платіжні документи, що свідчать про сплату штрафних санкцій.
2. Щодо упущеної вигоди, то у вас теж є всі підстави вимагати її відшкодування. Аналогічним буде і механізм доведення такої шкоди. Тут йтиметься про доходи, які могли б бути реально отримані за звичайних обставин, якби ваше право не було порушено. Як зазначає ВГСУ у постанові від 27.10.2005 р. у справі N 24/64,
«при обрахуванні розміру упущеної вигоди мають враховуватися тільки ті точні дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання грошових сум або інших цінностей, якби зобов'язання було виконано боржником належн
Тож і поборіться знову! Бо ніяка відмова — це ще не останнє слово!
Відшкодування ПДВ: як бути, якщо податкова інспекція незаконно відмовила в такому відшкодуванні або не надала висновок до Держказначейства
“Бухгалтер”
N 19, від 30 травня 2009 р.
N 20, від 9 червня 2009 р.
N 21, від 15 червня 2009 р.
Григорій Берченко
У законодавстві передбачено достатньо механізмів для стягнення боргу платника податків до бюджету. Водночас, якщо борг утвориться вже не в платника податків перед державою, а в держави перед платником, то законодавчий механізм відшкодування такого боргу є недосконалим і малоефективним. Іноді навіть створюється враження, що цей порядок створений спеціально, щоб в остаточному підсумку платник податків не отримав свого законного відшкодування. А податківці до того ж, користуючись недосконалістю законодавства і тим, що незаконні дії чи бездіяльність найчастіше сходять їм з рук, штучно створюють перешкоди на шляху до бюджетного відшкодування ПДВ.
Тому за час свого існування проблема невідшкодованого ПДВ встигла для багатьох підприємств стати головним болем. Тут ми розповімо про те, як змусити податкову інспекцію діяти в руслі закону, і про оптимальні способи захисту права на бюджетне відшкодування ПДВ.
Отже, ваша заява про бюджетне відшкодування перебуває у податковій інспекції. Згідно з п/п. 7.7.5 Закону про ПДВ у податківців є 30 днів на проведення невиїзної (камеральної) перевірки. Податковий орган — за наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було здійснено з порушенням норм податкового законодавства,— має право протягом такого ж строку провести позапланову виїзну (документальну) перевірку платника.
Як ми зазначали у «Бухгалтері» N 35'2005 на с. 21, «такий же строк», згаданий щодо позапланової перевірки,— це 30 днів, наступних за днем отримання податківцями декларації. Та й шановний Вадсуд у своїй Довідці про вивчення та узагальнення судової практики про відшкодування податку на додану вартість із Державного бюджету від 20.10.2006 р. (далі — Довідка)* виходячи із системного аналізу підпунктів 7.7.5 і 7.7.6 Закону про ПДВ дійшов висновку, що право на бюджетне відшкодування у платника податку виникає через 40 днів після отримання декларації податковим органом. Тридцять днів виділені податковій інспекції для проведення перевірки. А п'ять днів є в неї ж на те, щоб за результатами перевірки надати органу Держказначейства висновок із зазначенням сум, які підлягають бюджетному відшкодуванню. Ще п'ять днів дається органу Держказначейства, який на підставі отриманого висновку повинен у цей строк переказати суму бюджетного відшкодування платникові податків (п/п. 7.7.6 Закону про ПДВ).
* Див. «Бухгалтер» N 9'2007, с. 7 - 19.
Однак ДПАУ віддала перевагу тлумачити «такий же строк» просто як 30 днів й установила для органів ДПС на проведення невиїзної і позапланової виїзної документальної перевірок 60 календарних днів — див. Методичні рекомендації щодо взаємодії між підрозділами органів державної податкової служби України при організації та проведенні перевірок достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість, затверджені наказом ДПАУ від 18.08.2005 р. N 350 (далі — Методрекомендації N 350)*, п. 4.1.
* Методрекомендації N 350 — див. у «Бухгалтері» N 43'2006 на с. 30т - 35т.
Аналогічну позицію викладено й у листі ДПАУ від 15.11.2005 р. N 22871/7/16-1317*. Втім, навіть у такому випадку податківці хоч якось обмежені у строку перевірки й після її закінчення повинні скласти акт, у якому підтвердити або спростувати правомірність декларування заявленого бюджетного відшкодування.
* Див. «Бухгалтер» N 48'2005, с. 12.
Крім того, для одержання бюджетного відшкодування ПДВ платником податків необхідно виконати ряд додаткових умов, які сформульовані у відомчих документах ДПАУ, а не в законі. Наприклад, у п. 4.5 Методрекомендацій N 350 сказано:
«У разі надходження інформації, за результатами аналізу якої виникає сумнів відносно дієздатності та правоздатності суб'єкта господарювання – постачальника платника ПДВ, а також законності здійснених ними фінансово-господарських операцій, підрозділ контрольно-перевірочної роботи може організувати проведення зустрічних документальних перевірок по відповідному ланцюгу постачання.
Обов'язкові зустрічні перевірки по ланцюгу постачання проводяться по тих постачальниках платника ПДВ, у яких сума зобов'язань по ПДВ у податковому періоді по операціях з даним платником ПДВ становись 30 і більше відсотків від загальної суми податкових зобов'язань в цьому періоді».
А наказом ДПАУ від 24.04.2003 р. N 196/ДСК «Щодо здійснення ефективного контролю за правомірністю відшкодування з бюджету сум податку на додану вартість юридичним особам»* визначені підстави для проведення перевірок платників податків та обов'язковість проведення зустрічних перевірок основних постачальників. Тим самим створено передумови для порушення строків бюджетного відшкодування.
* Згаданий наказ N 196/ДСК із додатками 1 - 4 — див. у «Бухгалтері» N 24'2003 на с. 6 - 13.
Введення додатка 5 до декларації з ПДВ «Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» наказом ДПАУ від 17.03.2008 р. N 159 було спрямоване на те, щоб позбутися необхідності проведення зустрічних перевірок, що відзначав в той час Голова ДПАУ С. Буряк у одному зі своїх інтерв'ю:
«Важливо, щоб податкові інспектори не виїжджали на зустрічні перевірки, а визначали «ями» і дірки в ПДВ-ланцюгах на підставі поданої документації»*.
*«Назустріч олігархам. Податкова готова обговорити з ними їхні фінансові результати» (інтерв'ю із С. Буряком 03.03.2008 р.) [kontrakty.ua].
Незважаючи на це, застосування зустрічних перевірок на практиці не зникло.
Більше того, часто проведення таких зустрічних перевірок виявляється неможливим — наприклад, за відсутності відповіді від постачальника на запит податкового органу. Згідно з п. 4.12 Методрекомендацій N 350 у випадку неможливості підтвердити до відшкодування суму ПДВ в акті (довідці) про результати позапланової документальної перевірки робиться відповідний запис. Внаслідок чого податкова інспекція стверджує, що в неї немає підстав для надання висновку Держказначейству, оскільки відсутні докази фактичної сплати коштів до бюджету.
Такі дії податкової інспекції є незаконними.
По-перше, тому що ґрунтуються на додаткових вимогах, не передбачених у Законі про ПДВ, а сформульованих у власному ж відомчому документі. Як зазначається в Довідці Вадсуду, посилання на відомчі документи ДПАУ є необґрунтованими, і, як правило, суди при вирішенні спорів застосовують безпосередньо норми Закону, посилаючись на те, що згадані накази не зареєстровані в Мін'юсті, — раз, і на те, що хоч податковим органам надане право здійснювати зустрічні перевірки, їх непроведення і відсутність висновків щодо них не змінює порядку відшкодування ПДВ, установленого Законом, — два.
Безперечно, проведення зустрічних перевірок входить до компетенції податкових органів. Більше того, за наявності підстав для проведення таких перевірок це є їхнім обов'язком. Однак законодавець не ставить відшкодування податку на додану вартість у залежність від проведення податковими органами перевірок, а призначення податковим органом перевірки платника податку не може продовжити визначений Законом строк відшкодування з Державного бюджету України податку на додану вартість.
По-друге, навіть установлена в результаті зустрічної перевірки фактична несплата ПДВ постачальником до бюджету автоматично не позбавляє сумлінного платника податків права на бюджетне відшкодування ПДВ. Адже бюджетне відшкодування має розумітися саме як сума, що підлягає поверненню платникові податку з бюджету у зв'язку із надмірною сплатою (нарахуванням) податку і не залежить від сплати цього податку до бюджету постачальником*.
* Детальніше про це — див. «Бухгалтер» N 39'2005, с. 39 - 41.
Виходячи з позиції Колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, що викладена в Постановах від 12.02.2008 р. N 08/28 та від 13.01.2009 р. у справі N 21-1578 і підтримана ДПАУ в листах від 17.07.2008 р. N 14356/7/10-3017/2141 «Про визначення підстав для права на бюджетне відшкодування»* і від 10.03.2009 р. N 10-3018/740 ** відповідно:
а) факт несплати ПДВ продавцем та його постачальниками сам по собі ще не є підставою для відмови у відшкодуванні зазначеного податку покупцеві, який відніс до податкового кредиту суму ПДВ, сплачену продавцеві разом із ціною товару (послуги);
б) факт порушення контрагентами — постачальниками продавця своїх податкових зобов'язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог щодо надання податкової вигоди — відшкодування ПДВ із Державного бюджету, якщо податковий орган доведе:
— що платник податку діяв без належної обачності й обережності та йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти,
— або що отримати податкову вигоду можна лише тоді, коли на одному з етапів придбання експортованого товару (сировини, з якої він може бути виготовлений) ПДВ до Державного бюджету не сплачується, а експортер (у справі, що розглядається, — позивач) вживає заходів до відшкодування податку з бюджету, тобто що без участі експортера податкова вигода не може бути отримана,
— або що діяльність платника податку, його взаємозалежних або афілійованих осіб направлена на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, зокрема у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників.
* Див. «Бухгалтер» N 18'2009, с. 23т - 24т.
** Див.. «Бухгалтер» N 19'2009 с. 24 - 27.
Ключовим поняттям тут є саме обов'язок податкового органу щодо доведення фактів, які свідчать про недобросовісність платника податків, який претендує на бюджетне відшкодування ПДВ. Іншими словами, тут діє презумпція правомірності дій платника податків.
Тому, якщо вам незаконно відмовили в бюджетному відшкодуванні ПДВ, ви можете оскаржити такі дії податкової інспекції. Крім того що ви можете скаржитися до податкового органу вищого рівня, у вас є право звернутися до суду з вимогою підтвердження законності декларування бюджетного відшкодування й визнання незаконним податкового повідомлення-рішення про відмову в наданні бюджетного відшкодування, прийнятого за результатами перевірки.
Звертаємо увагу на необхідність саме такого формулювання предмета позовних вимог. На практиці суди відмовляють у задоволенні додаткових вимог у вигляді зобов'язання ДПІ надати органу Держказначейства висновок із зазначенням сум податку, які підлягають відшкодуванню з бюджету. Приміром, господарський суд Дніпропетровської області (у постанові від 11.10.2006 р. у справі N А17/231) зазначив, що у своєму п/п. 7.7.8 Закон про ПДВ визначає порядок відшкодування бюджетної заборгованості, який не передбачає надання висновків про її наявність до винесення судового рішення або одночасно з його винесенням, а тому позовні вимоги в цій частині не відповідають матеріально-правовим способам захисту порушеного права, передбаченим цим Законом. Таких самих висновків дійшов і Харківський апеляційний господарський суд у своїй ухвалі від 13.03.2007 р. Нагадаємо ч. 2 п/п. 7.7.8 Закону про ПДВ:
«Після закінчення процедури адміністративного або судового оскарження податковий орган протягом п'яти робочих днів, наступних за днем отримання відповідного рішення, зобов'язаний надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету».
Таким чином, у разі оскарження податкового повідомлення-рішення підстав додатково просити суд покласти на податкову інспекцію обов'язок з надання висновку Держказначейству — немає, оскільки такий обов'язок прямо передбачений у Законі.
Інша справа, якщо минув законний строк, у межах якого податкова інспекція зобов'язана була подати такий висновок, але вона цього не зробила. Навіть якщо ваше підприємство пройшло перевірку і ви маєте на руках копію акта про її результати або відповідне рішення суду, яке набрало законної сили і підтверджує правомірність декларування сум бюджетного відшкодування, вас може очікувати ситуація, коли податкова інспекція просто уникає подавати висновок на бюджетне відшкодування до органу Держказначейства.
У такому разі ви маєте право домагатися бюджетного відшкодування шляхом звернення до суду. Такий позов перебуває в підсудності адміністративних судів — саме до їх компетенції належать спори фізичних та юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій або бездіяльності (п. 1 ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України).
Спосіб захисту права
Тепер необхідно визначитися із предметом позовних вимог. Наприклад, у Довідці Вищого адміністративного суду України* йдеться про те, що способом захисту порушеного права у разі невідшкодування платникові податку бюджетної заборгованості з податку на додану вартість є стягнення бюджетної заборгованості щодо цього податку.
* Див. «Бухгалтер» N 9'2007, с. 7 - 19.
А на наш погляд, законні підстави, які визначають необхідність подання позову виключно з таким предметом позовних вимог, на сьогодні відсутні. Адже відповідна судова практика просто ґрунтувалася на положенні абзацу 5 підпункту 7.7.3 Закону про ПДВ, що діяв до 01.06.2005 р., де було сказано: у разі утворення бюджетної заборгованості платник податку може звернутися до суду з позовом про стягнення коштів бюджету.
У зв'язку з цим суди відмовляли у задоволенні позовів, у яких предметом позовних вимог значилася вимога до суду зобов'язати податковий орган надіслати висновок на бюджетне відшкодування до Держказначейства: мовляв, в самому законі визначено спосіб, за допомогою якого платник податку може звернутися до суду за захистом свого порушеного права, — позов повинен бути саме про стягнення коштів бюджету.*
* Див. п. «а» розділу «Вирішення судами спорів, пов'язаних із реалізацією платниками податку права на відшкодування з бюджету сум ПДВ» Узагальнення судової практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про оподатковування суб'єктів підприємництва, затвердженого Постановою Президії Верховного Суду України від 23.12.2003 р. N 44, в «Бухгалтері» N 42'2004 на с. 8 - 9.
Але сьогодні ви самі можете обрати спосіб захисту свого порушеного права. Тому висування позову про стягнення бюджетної заборгованості є лише одним із можливих варіантів (хоча, виходячи з усталеної практики, — найнадійнішим).
Однак виконання судового рішення, що задовольняє такі позовні вимоги, може зустріти перешкоду, а саме відмову Держказначейства від переказу коштів — з посиланням на неможливість виконання такого рішення. Давайте розберемося, на чому ґрунтуються аргументи Держказначейства і наскільки вони законні.
У разі невиконання рішення суду в добровільному порядку примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється згідно із Законом «Про виконавче провадження». Статтею 24 зазначеного Закону* передбачено, що державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження. Орган державної виконавчої служби зобов'язаний звернутися до органу Держказначейства з вимогою про здійснення відшкодування. Органи Держказначейства, одержавши вимогу, найімовірніше, стверджуватимуть, що просто не можуть виконати таке рішення суду через відсутність для цього повноважень.
* Див. «Бухгалтер» N 21'2006, с. 11т - 12т.
Казначейству підіграє і Мін'юст у своєму роз'ясненні «Виконання судових рішень, боржником за якими виступає Державний бюджет України», яке розміщене на його офіційному сайті* і стверджує, що Законом «Про Державний бюджет України на 2009 рік» установлено: казначейство може здійснити відшкодування на вимогу державної виконавчої служби тільки у разі відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та судів**. Тобто Закон про Держбюджет-2009 не наділив Державне казначейство повноваженнями розпорядника бюджетних коштів на інші цілі (у тому числі при здійсненні бюджетного відшкодування ПДВ за рішенням суду). За логікою Мін'юсту, таким розпорядником при бюджетному відшкодуванні ПДВ є ДПІ, а Держказначейство лише здійснює перерахування коштів за висновком, що надається податковою інспекцією, на підставі ч. 1 ст. 29 Закону про Держбюджет-2009.
* Див. [www.minjust.gov.ua].
** Такий висновок зроблений Мін'юстом, мабуть, на підставі ч. 4 ст. 29 Закону про Держбюджет-2009.
Така інтерпретація Мін'юстом норм законодавства нам здається помилковою. Процитуємо ч. 1 ст. 29 Закону про Держбюджет-2009:
«Установити, що виконання рішення, яке прийнято органом державної влади, що відповідно до закону має право на його застосування, про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету, здійснюється Державним казначейством України за попереднім інформуванням Міністерства фінансів України».
Ця норма перекочовує до усіх нових законів про Держбюджет із року в рік і узгоджується зі ст. 25 Бюджетного кодексу України, в якій ідеться, що Державне казначейство України здійснює безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, за рішенням, яке було прийняте державним органом, що відповідно до закону має право на його застосування.
Вважаємо, що під рішенням органу державної влади, що «відповідно до закону має право на його застосування», необхідно розуміти також і рішення суду.
Підтвердженням цьому може бути постанова Вищого господарського суду України (від 03.04.2008 р. у справі N 2/480-9/25(2/147-13/76) — про джерела відшкодування збитку, завданого державою), де зазначено, що позовні вимоги підлягають задоволенню за рахунок держави шляхом стягнення сум з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету, відкриті у Державному казначействі України.
Тому для надання рішенню суду, прийнятому на вашу користь, більшої переконливості перед органом Держказначейства слід спочатку подавати позов не тільки у вигляді вимоги про стягнення бюджетної заборгованості з ПДВ. Необхідно додатково вказувати номера банківських рахунків, на яких обліковуються бюджетні кошти, призначені для бюджетного відшкодування ПДВ, і з яких орган Держказначейства зобов'язаний провести списання (див., наприклад, постанову господарського суду Луганської області від 30.10.2007 р. у справі N 8/424ад( 12/240).
А в разі відмови Держказначейства від перерахування коштів вам, найімовірніше, доведеться подати позов до суду з вимогою визнати дії посадових осіб зазначеного держоргану неправомірними й зобов'язати його надати кошти з рахунків Державного бюджету.
Ще один можливий спосіб захисту права — вимагати від суду зобов'язати ДПІ надати висновок на бюджетне відшкодування до органу Держказначейства. Приміром, згідно з п. 2 ч. 3 ст. 105 Кодексу адміністративного судочинства України (далі — КАС) адміністративний позов може містити вимогу зобов'язати відповідача – суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або здійснити певні дії.
Позови з таким предметом позовних вимог все частіше зустрічаються у судовій практиці. Наприклад, господарський суд Івано-Франківської області у своїй постанові від 06.10.2005 р. зобов'язав ДПІ прийняти рішення щодо відшкодування ПДВ із Державного бюджету і надати відповідний висновок до Держказначейства, а також зобов'язати відділення останнього здійснити відшкодування з Держбюджету. Львівський апеляційний господарський суд у своїй постанові від 28.03.2007 р. задовольнив вимоги про визнання протиправною бездіяльність ДПІ з виконання вимог Закону про ПДВ щодо направлення до відділень Держказначейства висновків із зазначенням сум податку на додану вартість, що підлягають відшкодуванню, і зобов'язав відповідне управління Держказначейства відшкодувати суми бюджетної заборгованості з ПДВ. Зазначимо також, що обидва ці рішення розглядалися у Вищому адміністративному суді України в касаційному порядку і були залишені ним без змін.
Якщо ваші вимоги знайшли підтримку в адміністративному суді першої інстанції і ви отримали позитивне рішення за своїм позовом, то розслаблюватися все-таки не слід. Справа в тому, що п. 2.1 Порядку взаємодії між органами державної податкової служби України та Державного казначейства України в процесі судового розгляду та виконання рішень суду щодо безспірного списання коштів з рахунків, на яких обліковуються надходження Державного бюджету України з податку на додану вартість, затвердженого спільним наказом Держказначейства і ДПАУ від 27 квітня 2004 року N 82/245, передбачене правило: податкові органи і органи Державного казначейства в обов'язковому порядку повинні оскаржити рішення суду, що передбачає відшкодування бюджетної заборгованості з ПДВ. Тому існує велика ймовірність того, що вам доведеться відстоювати свою правоту в апеляційних і касаційних судових інстанціях.
Згідно з ч. 3 ст. 186, а також ч. 1 та 2 ст. 254 КАС (див. останню із зазначених статей у «Бухгалтері» N 21'2006 на с. 44т - 45т) рішення суду першої інстанції набирає чинності через 10 днів, якщо платником не було подано заяву про апеляційне оскарження. А у разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи (ч. 3 ст. 254).
Таким чином, вимагати виконання податковою інспекцією судового рішення можна вже після набрання чинності рішенням суду першої або апеляційної інстанції (в тому випадку, якщо рішення суду оскаржене в апеляційному порядку). Згідно із ч. 2. ст. 212 КАС касаційна скарга подається після набрання рішенням законної сили. Тому касаційне оскарження не впливає на законну силу такого рішення суду і не повинно перешкоджати його виконанню податковими органами.
Дещо інший вигляд має справа із виконанням рішення суду Держказначейством. Його органи на практиці відмовляються від переказу коштів, якщо справа розглядається в касаційній інстанції, посилаючись на абз. 1 п/п. 7.7.8 Закону про ПДВ, у якому сказано:
«Орган державного казначейства призупиняє процедуру відшкодування в частині оскаржуваної суми до прийняття остаточного рішення з адміністративного або судового оскарження».
Наведене законодавче формулювання є дуже нечітким, що дає можливість Держказначейству інтерпретувати його на свою користь. Зміст терміна «прийняття остаточного рішення з адміністративного або судового оскарження» у Законі про ПДВ не розкривається. А ДПАУ вважає, що остаточне судове рішення — це рішення, яке відповідно до процесуального законодавства України не може бути оскаржене в судовому порядку або не оскаржується і набирає законної сили (див. лист ДПАУ від 23.01.2007 р. N 10-1119/219 у «Бухгалтері» N 42'2007 на с. 8 - 9).
На наш погляд, така аргументація має непереконливий вигляд, якщо врахувати вимоги ч. 5 ст. 124 Конституції України, яка передбачає необхідність обов'язкового виконання судових рішень. Таким чином, підстави для відмови Держказначейства виконати рішення суду, що набрало законної сили, якщо його оскаржено в касаційному порядку, є сумнівними. Залишається тільки сподіватися, що депутати все-таки внесуть зміни до Закону про ПДВ у частині конкретизації терміна «прийняття остаточного рішення з адміністративного або судового оскарження», про необхідність чого говорила навіть Рада національної безпеки і оборони України у своєму рішенні від 15.12.2006 р. (щоправда, у своєму рішенні від 25.02.2008 р. шановна Рада передумала і змінила попереднє рішення).
Слід відрізняти «прийняття остаточного рішення з адміністративного або судового оскарження» (абз. 1 п/п. 7.7.8 Закону про ПДВ) від закінчення процедури адміністративного оскарження (про яке йдеться в кінці п/п. 5.2.4 Закону «Про порядок погашення...»). Із фактом останнього Закон пов'язує момент узгодження податкового зобов'язання, яке вважається неузгодженим до розгляду судом справи по суті та прийняття відповідного рішення. А в порядку ж касаційного оскарження справа по суті не розглядається, лише аналізується правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права (ч. 3 ст. 211 КАС).*
* Таким чином, у Законі «Про порядок погашення...» йдеться саме про рішення, яке набрало законної сили (тобто рішення суду першої інстанції, яке не було оскаржене, або було оскаржене і залишене судом апеляційної інстанції без змін, або про постанову апеляційної інстанції). Такої самої позиції дотримується і ДПАУ в своєму листі від 22.05.2006 р. N 5652/6/24-1215 (див. «Бухгалтер» N 42'2006, с. 14), де зазначено, що період неузгодженості податкових зобов'язань при їх судовому оскарженні не містить перегляду прийнятих рішень у касаційному порядку.
Відповідачі у справі
У справах за позовами про відшкодування з бюджету суми ПДВ як відповідачів необхідно залучати поряд із податковою інспекцією і орган Держказначейства (про це йдеться у п. 8 інформаційного листа ВГСУ від 14.02.2002 р. N 01-8/157, зі змінами,* а також у п. «в» розділу «Вирішення судами спорів, пов'язаних із реалізацією платниками податку права на відшкодування з бюджету сум ПДВ» вищезгаданого Узагальнення судової практики вирішення спорів...** і в теж вищезгаданій Довідці Вищого адміністративного суду України***. Така необхідність обґрунтовується тим, що в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Держбюджету і що саме на Казначейство судовим рішенням покладається обов'язок щодо перерахування коштів.
* Див. «Бухгалтер» N 2'2003, с. 7.
** Див. «Бухгалтер» N 42'2004, с. 9 - 10.
*** Див. «Бухгалтер» N 9'2007, с. 19.
Строки подання позовної заяви
Як стверджується в Довідці Вадсуду, право на бюджетне відшкодування в платника податку виникає через 40 днів після одержання декларації податковим органом. Таким чином, після закінчення зазначеного строку ваше право на бюджетне відшкодування вважається порушеним. Але це — якщо податківці провели перевірку заявленого бюджетного відшкодування і підтвердили його правомірність.
Можливою є ситуація, коли у підтвердженні правомірності декларування бюджетного відшкодування ДПІ вам відмовила, але на вашу користь винесено рішення суду, що підтверджує правомірність такого декларування. У такому разі порушеним ваше право вважатиметься після закінчення 10-денного строку з дня набрання законної сили таким рішенням суду, в межах якого податкова інспекція повинна була подати висновок на бюджетне відшкодування (протягом п'яти днів), а Держказначейство зобов'язане було перерахувати кошти (відповідно протягом ще п'яти днів).
Строк для подання позову встановлено у ч. 2 ст. 99 КАС:
«Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів».
Строк для подання позову слід відрізняти від граничного строку подання заяв про повернення надміру сплачених чи невідшкодованих податків і зборів, про який ідеться у п/п. 15.3.1 Закону «Про порядок погашення...»:
«Заяви на повернення надміру сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів) або на їх відшкодування у випадках, передбачених податковими законами, можуть бути подані не пізніше 1095 дня, наступного за днем здійснення такої переплати або отримання права на таке відшкодування».
Безсумнівно, тут мається на увазі саме граничний строк для подання заяви про повернення суми бюджетного відшкодування в значенні п/п. 7.7.4 Закону про ПДВ. Така заява подається платником податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування і прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, разом із податковою декларацією.
Це прямо випливає з листа ДПАУ від 30.12.2005 р. N 26335/7/16-1217*, де зазначено, що суми ПДВ, які обліковуються як переплата в картці особового рахунку, задекларовані до відшкодування, не можуть бути списані внаслідок закінчення строку давності, а підлягають відшкодуванню за умови підтвердження їх матеріалами документальних перевірок.
* Див. «Бухгалтер» N 18'2009, с. 12т.
Про те, що право позивача на повернення сплаченого ПДВ слід вважати реалізованим з моменту подання декларації, яка є заявою про таке повернення, йдеться і в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13.02.2007 р. у справі N К-23412/06 (див. Бухгалтер 18'2009, с. 31т - 32т). З поданням такої декларації обчислення 1095-денного строку зупиняється. Тому, якщо податкова інспекція витлумачить 1095 днів як строк давності й додумається після його закінчення списати ваш ПДВ після його невідшкодування, такі дії слід вважати незаконними і оскаржувати в суді.
Стягнення пені (процентів)
Норми Закону про ПДВ, які регулюють питання щодо нарахування процентів на невідшкодовані суми бюджетної заборгованості, змінювалися неодноразово. Відповідно до абзацу 5 підпункту 7.7.3 Закону в редакції, що діяла до 01.06.2005 р., суми, не відшкодовані платникові податку протягом визначеного Законом строку, вважалися бюджетною заборгованістю. На суму бюджетної заборгованості нараховувалися проценти на рівні 120 процентів від облікової ставки НБУ, встановленої на момент її виникнення, протягом строку її дії, включаючи день погашення.
Законом «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" та деяких інших законодавчих актів України» (від 25.03.2005 р. N 2505-ІV) визначено інший порядок нарахування пені на невідшкодовану суму бюджетної заборгованості (підпункт 7.7.8 Закону). Законодавчо було встановлено, що на суму бюджетної заборгованості мала нараховуватися пеня на рівні ставки, розмір якої визначається відповідно до підпункту 16.4.1 Закону «Про порядок погашення...». Передбачалося, що зазначена пеня повинна самостійно розраховуватися і сплачуватися органом Державного казначейства разом зі сплатою суми бюджетного відшкодування платникові податку.
Однак п/п. 7.7.8 Закону про ПДВ набрав чинності з 01.01.2006 р. уже в редакції Закону України від 07.07.2005 р. N 2771-IV «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" та деяких інших законів України», згідно з яким нарахування пені за створення бюджетної заборгованості взагалі виключено. Саме на цьому базуються суди, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення пені на бюджетну заборгованість з ПДВ.
На наш погляд, при визначенні права на нарахування пені на бюджетну заборгованість з ПДВ слід виходити з конституційного принципу заборони зворотної дії закону в часі (ч. 1 ст. 58 Конституції України). Тому, якщо в держави перед вами утворилася бюджетна заборгованість до 01.01.2006 р., ви маєте право вимагати стягнення процентів на підставі редакції Закону про ПДВ, що діяла в той період. Такої правової позиції дотримується і Верховний Суд України. У Постановах Судової палати у адміністративних справах від 14.10.2008 р. Верховний Суд визнав необґрунтованою практику Вадсуду, який відмовляв у нарахуванні пені з посиланням на те, що таке нарахування не передбачене законом. На думку Верховного Суду, відмова законодавця регулювати порядок нарахування пені не означає, що із прийняттям відповідних змін до Закону про ПДВ скасовано відповідальність за шкоду, заподіяну протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень.
На жаль, Верховний Суд не висловився щодо не менш актуального питання: чи має право платник податків вимагати нарахування пені на бюджетну заборгованість, що утворилася після 01.01.2006 p.? Наша відповідь на це питання є негативною. На сьогодні право на стягнення пені за прострочення відшкодування ПДВ у законодавстві відсутнє.
На практиці суди визнають безпідставними вимоги позивачів про нарахування пені на підставі п/п. 16.4.1 Закону «Про порядок погашення...», оскільки сума бюджетної заборгованості з ПДВ не є податковим боргом платника податку (див., наприклад, ухвалу Вадсуду від 19.02.2008 р.). Немає підстав вимагати нарахування і стягнення процентів на підставі п. 6.3 Порядку відшкодування податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПАУ і Державного казначейства України від 02.07.97 р. N 209/72* у якому дослівно відтворюється стара редакція вищезгаданого абз. 5 п/п. 7.7.3 Закону про ПДВ. Цей Порядок є відомчим нормативним актом і не може встановлювати правила бюджетного відшкодування, які відрізняються від тих, що визначені в Законі про ПДВ. Не врятує й право на три проценти річних за прострочення грошового зобов'язання, передбачене у ч. 2 ст. 625 ЦК**, оскільки обов'язок держави щодо бюджетного відшкодування ПДВ не є цивільним зобов'язанням у розумінні ЦК.
* Названий Порядок, зі змінами, — див. у «Бухгалтері» N 25'2002 на с. 39т - 42т.
** Див. «Бухгалтер» N 1 - 2'2004, с. 91т.
Відшкодування збитків
Згідно із ч. 2 ст. 16 ЦК України* способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
* Статтю 16 і згадану нижче статтю 22 ЦК — див. у «Бухгалтері» N 1 - 2'2004 на с. 5т та 6т відповідно.
Статтею 22 ЦК передбачено, що особа, якій заподіяні збитки внаслідок порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Наприклад, згідно із ч. 2 ст. 22 ЦК збитками є:
«1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода)».
1. Розглянемо реальні збитки, відшкодування яких ви маєте право вимагати у зв'язку з несвоєчасним відшкодуванням ПДВ.
Втрати, пов'язані зі знищенням або пошкодженням речі, уявити складно, хіба що коли в підприємства для забезпечення збереження майна не було коштів і воно розраховувало саме на кошти, які повинні були надійти від своєчасного відшкодування ПДВ.
Крім того, ви маєте право вимагати відшкодування витрат, які ви понесли або повинні були понести для відновлення свого порушеного права у зв'язку з несвоєчасним відшкодуванням ПДВ. До таких витрат включаються грошові санкції (штраф, неустойка), які необхідно сплатити у зв'язку з несвоєчасним виконанням зобов'язання перед третьою стороною. Наприклад, ви уклали договір поставки та внаслідок несвоєчасного відшкодування ПДВ не змогли вчасно провести оплату, що спричинило виникнення у вас додаткового зобов'язання зі сплати штрафних санкцій.
Загальні підстави відповідальності за заподіяну майнову шкоду врегульовані ст. 1166 ЦК*. Така відповідальність настає при існуванні складу правопорушення, що включає такі елементи: протиправна поведінка заподіювача шкоди; наявність шкоди; причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина (див., наприклад, постанову ВГСУ від 03.04.2008 р. у справі N 2/480-9/25(2/147-13/76)). А шкода, завдана незаконними рішеннями, дією або бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень, відшкодовується державою незалежно від вини такого органу (ст. 1173 ЦК).
* Статтю 1166 і згадані нижче статті 1167 та 1173 ЦК — див. у «Бухгалтері» N 4'2004 на с. 28т і 29т відповідно.
Отже, необхідно довести наявність шкоди, яку вам було завдано, протиправну поведінку органу державної влади (ДПІ, Держказначейства чи їх обох) з невідшкодування ПДВ, а також безпосередній причинний зв'язок між несвоєчасним відшкодуванням ПДВ і заподіяною шкодою. Для цього в суді треба буде надати, приміром, укладені договори, за якими ви зобов'язані сплатити штрафні санкції у разі прострочення виконання грошового зобов'язання, господарські документи, які підтверджують те, що для належного виконання зобов'язань за цими договорами ви розраховували саме на ті кошти, які повинні були бути отримані при своєчасному здійсненні бюджетного відшкодування ПДВ, платіжні документи, що свідчать про сплату штрафних санкцій.
2. Щодо упущеної вигоди, то у вас теж є всі підстави вимагати її відшкодування. Аналогічним буде і механізм доведення такої шкоди. Тут йтиметься про доходи, які могли б бути реально отримані за звичайних обставин, якби ваше право не було порушено. Як зазначає ВГСУ у постанові від 27.10.2005 р. у справі N 24/64,
«при обрахуванні розміру упущеної вигоди мають враховуватися тільки ті точні дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання грошових сум або інших цінностей, якби зобов'язання було виконано боржником належн
сорри) -думаю, что не является
) -думаю, что не является| Список форумів Список тем Нова тема | Попередня тема Наступна тема |
Вибачте, тільки зареєстровані користувачі можуть писати в цьому форумі.
Повідомлення, розміщені на форумах ДК-порталу, відображають лише особисту позицію авторів повідомлень.
Адміністрація форумів не несе відповідальності за їх зміст.
Адміністрація форумів не несе відповідальності за їх зміст.
© 2023 "Дебет-Кредит", український бухгалтерський портал, web_dk [ @ ] gc.com.ua