Плата за землю – 2010:
оподаткування, розрахунок, звітність
Нормативна база
• ЗКУ – Земельний кодекс України від 25.10.2001 р. № 2768-III.
• Закон № 161 – Закон України «Про оренду землі» від 06.10.98 р. № 161-XIV.
• Закон № 2181 – Закон України «Про погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 р. № 2181-III.
• Закон № 2535 – Закон України «Про плату за землю» від 03.07.92 р. № 2535-XII.
• Порядок № 502 – Порядок зміни цільового призначення земель, що перебувають у власності громадян або юридичних осіб, затверджений КМУ від 11.04.2002 р. № 502.
• Порядок № 783 – Порядок проведення індексації грошової оцінки земель, затверджений постановою КМУ від 12.05.2000 р. № 783.
• Порядок № 434 – Порядок подання податкового розрахунку земельного податку, затверджений наказом ДПАУ від 26.10.2001 р. № 434.
• Наказ № 588 – Наказ ДПАУ «Про затвердження форми податкової декларації орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності» від 20.12.2005 р. № 588.
• Методрекомендації – Методичні рекомендації щодо подання та заповнення податкової декларації орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності, наведені в листі ДПАУ від 01.02.2006 р. № 1833/7/15-0217.
• Рішення № 43/1877 – Рішення Київської міської ради «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва та Порядку її визначення» від 26.07.2007 р. № 43/1877.
У ст. 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, яке перебуває під особливою охороною держави. Тому й не дивно, що використання землі в нашій країні є платним (ст. 206 ЗКУ та ст. 2 Закону № 2535). Плата за землю справляється як земельний податок (сплачують власники землі і землекористувачі) або орендна плата (сплачують орендарі).
Хто платить?
Земельний податок, згідно із Законом № 2535, – це обов'язковий платіж, який справляється з юридичних і фізичних осіб за користування земельними ділянками. Під земельною ділянкою слід розуміти частину земної поверхні із встановленими межами, певним місцем розташування та визначеними щодо неї правами (ст. 79 ЗКУ). Як вже було сказано, платниками земельного податку є власники землі та землекористувачі. Розбіжності їх правового статусу регламентує ЗКУ.
Відповідно до ст. 78 ЗКУ право власності на землю – це право володіння, користування і розпорядження земельними ділянками. А щодо права постійного користування, то під ним розуміють право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без визначення строку користування (ст. 92 ЗКУ).
Суб'єктами права власності на землю є громадяни та юридичні особи, територіальні громади і держава (ст. 80 ЗКУ). Таке право виникає на підставі договору купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, інших цивільно-правових угод, безоплатної передачі та приватизації (тільки громадянами), внесення до статутного фонду (тільки юридичними особами), прийняття у спадщину тощо.
Права постійного користування землями державної та комунальної власності, згідно зі ст. 92 ЗКУ, набувають лише підприємства, установи та організації, які належать до державної або комунальної власності, а також громадські організації інвалідів та релігійні організації.
Розмір земельного податку не залежить від результатів господарської діяльності власників землі та землекористувачів (ст. 4 Закону № 2535). Інакше кажучи, платити податок доведеться навіть тоді, коли у підприємства чи громадянина коштів на це немає.
Коли платити?
Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (ст. 13 Закону № 2535). Він включає відомості про реєстрацію прав власності та користування землею, договори оренди землі, облік кількості та якості земель, зонування територій населених пунктів, а також грошову оцінку земель. Перелік документів, що підтверджують право на земельну ділянку, наведено в ст. 126 ЗКУ.
Таблиця 1. Документи, що посвідчують права на земельну ділянку
Посвідчуване право Документ
Право власності Державний акт
Право власності на землю, набуту у власність із земель приватної власності Цивільно-правова угода щодо відчуження земельної ділянки.
Свідоцтво про право на спадщину
Право постійного користування Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою
Право оренди Договір оренди землі, зареєстрований у встановленому порядку
Важливо
Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Платники земельного податку і орендної плати (окрім громадян) мають самостійно розраховувати суму цих платежів і щорічно до 1 лютого поточного року подавати звітність станом на 1 січня до податкового органу за місцем розташування земельної ділянки. Слід пам'ятати, що, придбавши земельну ділянку посеред року, декларацію треба подавати протягом місяця з дня виникнення права на таку ділянку. Якщо останній день терміну подання розрахунку припадає на вихідний або святковий день, то останнім днем сплати вважається операційний (банківський) день, що настає за вихідним або святковим.
Для громадян суму плати за землю розраховують податкові органи. До 15 липня поточного року фізичні особи отримують платіжне повідомлення про внесення платежу, а оплату здійснюють однаковими частинами до 15 серпня і 15 листопада.
Земельний податок (як і орендна плата) сплачується однаковими частинами за базовий податковий (звітний) період щомісяця протягом 30 календарних днів, які настають за останнім календарним днем звітного місяця. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою відповідні платежі треба розраховувати за фактичний період перебування землі у власності або користування нею в поточному році.
Що оподатковується?
Об'єктом оподаткування земельним податком є земельна ділянка, що перебуває у власності або користуванні. Порядок нарахування цього податку залежить від категорії, до якої належить конкретна земельна ділянка. Отже, землі України за основним цільовим призначенням діляться на такі категорії: сільськогосподарського призначення, житлової та громадської забудови, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони тощо (ст. 19 ЗКУ).
Землі можуть бути віднесені до тієї чи іншої категорії на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування (ст. 20 ЗКУ). Цільове призначення земель, що перебувають у власності громадян або юридичних осіб, може бути змінено з їхньої ініціативи відповідно до Порядку № 502.
Землі населених пунктів
Звісно, більшість підприємств та організацій розташовані у населених пунктах. Порядок справляння плати за землі, що перебувають у межах населених пунктів, визначає ст. 7 Закону № 2535. Залежно від того, чи проводилася грошова оцінка земельної ділянки, передбачено два варіанти розрахунку земельного податку.
Варіант 1. Грошову оцінку земель проведено
У такому разі земельний податок нараховується у розмірі 1 % грошової оцінки земельної ділянки. Його можна розрахувати за формулою 1:
ЗП = Пзд • Озд • 0,01, (1)
де Пзд – площа земельної ділянки, м2;
Озд – грошова оцінка земельної ділянки, за 1 м2.
Щоб отримати інформацію про грошову оцінку конкретної ділянки, треба ознайомитись із відповідним рішенням місцевих органів влади. Наприклад, оцінку земель у місті Києві проведено згідно з Рішенням № 43/1877. Ним затверджено:
– схему економіко-планувального зонування міста Києва (додаток 1);
– середню базову вартість одного квадратного метра земель у розмірі 385,8 грн.;
– нормативну грошову оцінку земель міста Києва (додаток 2);
– нормативну грошову оцінку земель сільськогосподарського призначення в межах міста Києва (додаток 3);
– локальні коефіцієнти, які характеризують місце розташування земельних ділянок (додаток 4);
– схеми впливу локальних факторів, що характеризують місце розташування земельних ділянок у місті Києві.
Нагадуємо: згідно зі ст. 23 Закону № 2535 щороку станом на 1 січня грошова оцінка земель має бути уточнена на коефіцієнт індексації. Його визначає Держкомзем. Таке уточнення проводиться відповідно до п. 1 Порядку № 783 за формулою 2:
Кі = [І – 10] : 100, (2)
де І – середньорічний індекс інфляції року, за результатами якого проводиться індексація.
Якщо значення Кі не перевищує одиниці, індексація не проводиться. Обов'язок повідомляти власників землі та землекористувачів про щорічну індексацію грошової оцінки земель покладено на Держкомзем. Зазвичай це відомство на початку року інформує платників спеціальним листом.
Варіант 2. Грошову оцінку земель не проведено
За таких обставин, залежно від кількості жителів у населеному пункті, встановлюється фіксована ставка податку за 1 м2. Зазначимо, що протягом останніх років черговий закон про держбюджет зобов'язував платників збільшувати ставки податку на певний коефіцієнт. Приміром, у 2006–2009 рр. діяв коефіцієнт 3,1; у 2002–2005 рр. – 3,03; у 2001 р. – 2,62, а в 2000 р. – 2,4. Напевно, майбутній рік теж не стане винятком. Оскільки на момент підготовки номера Закон України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» не був ухвалений, нам доводиться використовувати дані законопроекту за № 5000, який нещодавно був направлений на доопрацювання. Відповідно до ст. 65 цього документа у 2010 році в населених пунктах, грошову оцінку земель яких не проведено, застосовуватимуть збільшені в 3,2 рази ставки земельного податку, встановлені ст. 7 Закону № 2535. В ухваленому варіанті Закону про Держбюджет зазначений коефіцієнт може змінитись. У такому разі цифри, наведені у графах 3 та 5 таблиці 2, де містяться ставки земельного податку із врахуванням цього коефіцієнта, мають бути уточнені. >>>
Таблиця 2
Групи населених пунктів з чисельністю населення (тис. осіб) Ставка податку (грн. за 1 м2) Середня ставка податку з урахуванням коефіцієнта 3,2 (грн. за 1 м2) Коефіцієнт, застосовуваний у містах Києві, Сімферополі, Севастополі та містах обласного значення Середня ставка податку в містах Києві, Сімферополі, Севастополі та містах обласного підпорядкування (грн. за 1 м2)
1 2 3 4 5
До 0,2 0,075 0,24 – –
Від 0,2 до 1 0,105 0,336 – –
Від 1 до 3 0,135 0,432 – –
Від 3 до 10 0,15 0,48 – –
Від 10 до 20 0,24 0,768 – –
Від 20 до 50 0,375 1,2 1,2 1,44
Від 50 до 100 0,45 1,44 1,4 2,016
Від 100 до 250 0,525 1,68 1,6 2,688
Від 250 до 500 0,6 1,92 2,0 3,84
Від 500 до 1000 0,75 2,4 2,5 6
Від 1000 і більше 1,05 3,36 3,0 10,08
Крім того, Законом № 2535 передбачено коефіцієнти для населених пунктів, які прирівнюються до курортних (див. таблицю 2). Нагадаємо, що Перелік населених пунктів, віднесених до курортних, затверджено постановою КМУ від 15.12.97 р. № 1391.
Таблиця 3
Територія, на якій розташовано населений пункт, віднесений до категорії курортних Коефіцієнт
На південному узбережжі АР Крим 3,0
На південно-східному узбережжі АР Крим 2,5
На західному узбережжі АР Крим 2,2
На Чорноморському узбережжі Миколаївської, Одеської та Херсонської областей 2,0
У гірських та передгірних районах Закарпатської, Львівської, Івано-Франківської та Чернівецької областей* 2,3
На узбережжі Азовського моря та в інших курортних місцевостях 1,5
* Крім населених пунктів, які за Законом України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» від 15.02.95 р. № 56/95-ВР належать до категорії гірських.
У деяких випадках при сплаті за користування землею можуть застосовуватись додаткові коефіцієнти. Наприклад, при розміщенні на територіях природоохоронного, оздоровчого та рекреаційного призначення виробничих, культурно-побутових, господарських будівель і споруд, не пов'язаних з їх функціональним призначенням, земельний податок справляється у п'ятикратному розмірі. Якщо такі споруди розташовано на територіях та об'єктах історико-культурного призначення, тоді застосовувані коефіцієнти залежать від статусу об'єкта (міжнародного значення – 7,5, загальнодержавного – 3,75, місцевого – 1,5).
Вважаємо за потрібне наголосити, що з 1 січня 2010 року до ст. 7 Закону № 2535 внесено зміни. Відтепер податок за земельні ділянки, надані підприємствам, установам і організаціям для спорудження об'єктів містобудування, справлятиметься у п'ятикратному розмірі (частина 10 ст. 7), у разі:
– перевищення строку, встановленого для будівництва об'єкта містобудування при наданні земельної ділянки або визначеного умовами проведення земельних торгів;
– перевищення строку, встановленого для завершення будівництва об'єкта незавершеного будівництва, визначеного умовами приватизації.
Важливо
У разі придбання земельної ділянки на підставі цивільно-правової угоди розмір податку розраховується від суми, що дорівнює грошовій оцінці землі. Але в будь-якому разі сума, від якої розраховується розмір податку, не може бути меншою за ціну земельної ділянки, зазначену в угоді.
Оподаткування земель сільськогосподарського призначення
Землі, надані (призначені) для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, є землями сільськогосподарського призначення. Згідно зі ст. 6 Закону № 2535 податок справляється з одного гектара цих угідь у відсотках від їхньої грошової оцінки у таких розмірах:
– для ріллі, сіножатей та пасовищ – 0,1;
– для багаторічних насаджень – 0,03.
Інші випадки сплати земельного податку
У ст. 8–11 Закону № 2535 передбачено випадки, для яких встановлено окремі ставки податку на землю. Так, відповідно до ст. 8 Закону з розрахунку 5 % від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області справляється земельний податок за ділянки, надані підприємствам промисловості, транспорту, зв'язку та іншого призначення. У 2007 році цю статтю було доповнено, досить цікавою нормою, яка впливає на розрахунок податку названою вище категорією платників. У разі придбання земельної ділянки на підставі цивільно-правової угоди розмір податку розраховується від суми, що дорівнює грошовій оцінці землі, але в будь-якому разі сума, від якої розраховується розмір податку, не може бути меншою за ціну земельної ділянки, зазначену в угоді.
За земельні ділянки, надані в тимчасове користування на землях природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, за винятком тих, що використовуються як сільськогосподарські угіддя, податок справляється у розмірі 50 % від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області (ст. 9 Закону № 2535).
Податок за земельні ділянки, надані на землях лісового фонду, справляється як складова плати за використання лісових ресурсів. Виняток становлять землі, використовувані як сільськогосподарські угіддя, а також землі, які, хоча й входять до земель лісового фонду, але зайняті виробничими, культурно-побутовими, житловими та господарськими будівлями і спорудами. В останньому випадку податок справляється у розмірі 0,3 % від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області. У такому самому розмірі справляється податок за земельні ділянки, надані на землях водного фонду (ст. 11 Закону № 2535).
Плата за землю та єдиний податок
Відповідно до Указу Президента України від 28.06.99 р. № 746/99 суб'єкт малого підприємництва, що сплачує єдиний податок, не є платником низки податків, зокрема й плати (податку) за землю. Ця норма поширюється на земельні ділянки, використовувані платниками єдиного податку для здійснення підприємницької діяльності. Тому ці особи мають бути готовими підтвердити факт такого використання документально. Для юридичної особи підтвердженням може слугувати витяг зі статуту підприємства, де зазначено види діяльності, для ведення яких його було створено. А щодо фізичних осіб – підприємців, то вони не сплачують земельний податок тільки за ті земельні ділянки, які використовують для здійснення підприємницької діяльності, наведеної у свідоцтві платника єдиного податку.
Звітність
Згідно з Порядком № 434 до податкового розрахунку мають бути додані такі додатки:
– додаток 1 – «Відомості про наявність документів на землю»;
– додаток 2 – «Звіт про пільги на земельний податок»;
– додаток 3 – «Розрахунок суми земельного податку на земельні ділянки сільськогосподарського призначення»;
– додаток 4 – «Розрахунок суми земельного податку на земельні ділянки населених пунктів, яким встановлено грошову оцінку»;
– додаток 5 – «Розрахунок суми земельного податку на земельні ділянки населених пунктів, яким не встановлено грошову оцінку»;
– додаток 6 – «Розрахунок суми земельного податку на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів».
Додаток 1 є обов'язковим для всіх платників податку. У ньому міститься перелік документів, що підтверджують право власності або право користування землею; зазначається місце розташування ділянок, кадастрові номери, цільове призначення земель, категорія і площа. А ось додаток 2 мають подавати тільки власники землі і землекористувачі, у яких є пільги зі сплати земельного податку. Зауважимо також, що дані, які містяться в додатках, пов'язані з даними податкового розрахунку. Земельний податок щодо земель різного призначення спочатку відображається в додатках, а потім підсумкові значення за додатками переносяться у відповідні рядки податкового розрахунку. Зв'язок між даними в додатках та розрахунками наведено в таблиці 4.
Суми земельного податку вносять у розрахунок у гривнях і копійках. У незаповнених рядках проставляють прочерк. Розрахунок слід заповнювати машинописним способом або від руки чорнильною чи кульковою ручкою. Платник податку може подати до податкових органів лише оригінал розрахунку, подання ксерокопії не допускається. Розрахунок, що містить підчистки або дописки, закреслені слова (цифри), написаний олівцем або нерозбірливо, у якому немає обов'язкових реквізитів (кодів, дат, підписів тощо), не буде прийнятий.
У разі зміни протягом року грошової оцінки землі або її функціонального використання; у разі настання іншої зміни чи виявлення помилок, що впливають на правильність розрахунку суми земельного податку за звітний місяць, платник податку подає новий звітний розрахунок з виправленими показниками.
Орендна плата
У 2005 році орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної форми власності (далі – орендна плата) було включено до переліку загальнодержавних податків і зборів (ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування» від 25.06.91 р. № 1251-XII), тобто фактично її прирівняли до податкового платежу. З цього часу обов'язком платника орендної плати стало заповнення та подання податкової декларації орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (далі – декларація).
Розмір орендної плати за земельні ділянки, які перебувають у державній чи комунальній власності, встановлюється у договорі оренди. Слід, проте, пам'ятати, що Законом № 161 визначено обмеження щодо розміру цього платежу. Отже, річна орендна плата для земель сільськогосподарського призначення не може бути меншою за розмір земельного податку, а для інших категорій земель – трикратного розміру такого податку (ст. 21 Закону № 161). Крім того, вона не може перевищувати 12 % нормативної грошової оцінки земельної ділянки (виняток можливий лише за умови, що орендаря було визначено на конкурентних засадах).
У ст. 24 Закону № 161 говориться, що органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, до 1 лютого мають подавати до органу державної податкової служби за місцем розташування земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати про укладення нових угод, про внесення змін до укладених договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.
Орендар земельної ділянки зобов'язаний у п'ятиденний строк після державної реєстрації договору оренди земельної ділянки державної або комунальної власності подати копію документа у відповідний орган державної податкової служби (ст. 25 Закону № 161).
Орендна плата справляється за податковими правилами лише з основного орендаря. Слід пам'ятати, що плата за суборенду земельних ділянок державної та комунальної власності не може перевищувати орендної плати.
Форму податкової декларації затверджено Наказом № 588. Порядок заповнення декларації детально викладено в Методрекомендаціях. До податкової декларації треба додавати:
– додаток 1 «Відомості із договору оренди землі»;
– додаток 2 «Перерахунок податкового зобов'язання орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності».
Якщо платник не уточнює податкові зобов'язання за відповідні звітні періоди, то додаток 2 не складається і до декларації не додається.
Пільги
Перелік категорій власників землі та землекористувачів, які звільняються від сплати земельного податку, міститься у ст. 12 Закону № 2535. Цей перелік постійно скорочувався, і на сьогоднішній день до нього входять, як правило, некомерційні об'єкти, зокрема заповідники, органи державної влади, заклади культури, науки, освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення, фізичної культури та інші.
Не справляється плата за сільськогосподарські угіддя зон радіоактивно забруднених територій, визначених у Законі України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 27.02.91 р. № 791а-XII.
Верховна Рада АР Крим, обласні, міські, селищні та сільські ради можуть встановлювати пільги щодо плати за землю у вигляді часткового звільнення на певний строк, зменшення суми земельного податку лише за рахунок коштів, що зараховуються на спеціальні бюджетні рахунки відповідних бюджетів.
Якщо право на пільгу у платника виникає протягом року, то він звільняється від сплати податку починаючи з місяця, що настає за місяцем, коли виникло це право. Аналогічно: у разі втрати права на пільгу протягом року платник сплачує податок починаючи з місяця, який настає за місяцем, у якому втрачено це право.
Слід також пам'ятати: у разі коли підприємства, установи та організації, що користуються пільгами, здають у тимчасове користування (оренду) земельні ділянки, окремі будівлі або їх частини, податок за такі земельні ділянки, сплачується на загальних підставах.
Відповідальність
У разі порушення встановленого порядку подання звітності та сплати земельного податку (орендної плати за землі державної та комунальної власності) на платника чекають санкції, передбачені Законом № 2181.
Проте звертаємо вашу увагу на одну неузгодженість. У ст. 18 Закону № 2535 встановлено, що платники, яких своєчасно не було залучено до сплати земельного податку, вносять податок не більше як за два попередні роки. Перегляд неправильно нарахованого податку, стягнення або повернення його платникові допускаються також не більше як за два попередні роки. Водночас ст. 15 Закону № 2181 встановлено, що податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків, не пізніше закінчення 1095 дня, який настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації. На думку податківців, у випадку зі платою за землю слід застосовувати саме норми Закону № 2181 (лист ДПА України від 10.07.2009 р. № 14447/7/15-0617).
Варто також пам'ятати, що несплата земельного податку і орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності платниками (крім громадян та виробників сільськогосподарської і рибної продукції) протягом півроку вважається систематичною і є підставою для припинення права користування земельними ділянками.
Олександр Даниленко Головний редактор журналу «Справочник экономиста»
«Справочник экономиста», январь 2010 г., № 1 (73), с. 64 (www.economist.net.ua)