Щодо наявності у підприємців товарних накладних як одного з найпоширеніших первинних документів, то з цього приводу звернімося до “Інструкції про порядок виготовлення, зберігання і застосування типових форм первинного обліку №КО-1 і №М-20”, затвердженої наказом Держкомстату №263 від 27 липня 1998 р.
Відповідно до її п. 1.1 “Типова форма №М-20 “Накладна на відпуск товарно-матеріальних цінностей” є обов’язковою до застосування всіма підприємствами, організаціями, філіями, відділеннями, іншими структурними підрозділами, незалежно від форми власності та господарювання”.
У переліку суб’єктів, які обов'язково застосовують цю Інструкцію, підприємців-фізичних осіб немає.
Підтвердженням цього є і норма п. 2.2 даної Інструкції: “Накладна на відпуск товарно-матеріальних цінностей є підставою для списання товарно-матеріальних цінностей підприємством, що здійснило їх відпуск, для оприбуткування їх підприємством-одержувачем та для дозволу на вивіз їх з території підприємства-постачальника, а також для їх складського, оперативного і бухгалтерського обліку”.
Оскільки підприємець-платник єдиного податку відповідно до п. 2 ст. 55 Господарського кодексу України є суб’єктом господарювання, то норми ГК для нього обов'язкові. Що ж говорить ГК із питання, яке обговорюється?
По-перше, п. 8 ст. 19 ГК зобов'язує всіх суб’єктів господарювання здійснювати первинний (оперативний) та бухгалтерський облік результатів своєї роботи, складати статистичну інформацію, а також надавати відповідно до вимог закону фінансову звітність та статистичну інформацію щодо своєї господарської діяльності, інші дані, визначені законом.
А по-друге, обов'язки підприємців-фізичних осіб у ГК виділені окремо. Так, відповідно до п. 6 ст. 128 ГК “громадянин-підприємець зобов’язаний... вести облік результатів своєї підприємницької діяльності відповідно до вимог законодавства, своєчасно надавати податковим органам декларації про доходи, інші необхідні відомості для нарахування податків і сплачувати податки в порядку і в розмірах, встановлених законом”. Цей перелік обов'язків є вичерпним і, як видно, обов'язку зі зберігання та надання для перевірки первинних бухгалтерських документів немає. А облік необхідно вести відповідно до вимог законодавства, яке наразі не зобов’язує підприємця вести бухгалтерський облік.
Як відомо, за будь-яке порушення встановлених правил законодавець передбачає міру відповідальності. Яка ж відповідальність встановлена для підприємців-платників єдиного податку за відсутність у них на час перевірки первинних документів? Указ передбачає три види відповідальності:
• за правильність нарахування єдиного податку;
• за своєчасність подачі розрахунків єдиного податку;
• за своєчасність сплати єдиного податку.
Як бачимо, за відсутність первинних документів у підприємців, як і за порушення ведення бухгалтерського обліку на підставі первинних документів, відповідальність не настає. Що ж до відповідальності за порушення правил ведення бухгалтерського обліку, встановленої Кодексом про адміністративні правопорушення, то до підприємців-фізичних осіб вона не може бути застосована, бо адмінштрафи накладаються на посадових осіб, а підприємці ними не є.
Резюмуючи викладене, можна зазначити таке:
1. підприємці-платники єдиного податку бухгалтерський облік на підставі первинних документів не ведуть, а податковий облік ведуть у спрощеному вигляді, але теж без зберігання первинних документів;
2. позаяк одним із критеріїв знаходження на спрощеній системі оподаткування є обсяг виручки від реалізації (не більше 500 тис. грн на рік), то обов'язково зберігати треба виписки обслуговуючого банку для визначення величини виручки. Ці виписки надаються контролюючим органам;
3. підприємець повинен зберігати і надавати лише загальні документи: свідоцтво про держреєстрацію; свідоцтво про сплату єдиного податку; документ про сплату єдиного податку та книгу обліку доходів і витрат. Наявність цих документів обов'язкова;
4. всі інші первинні бухгалтерські документи можна не зберігати, а якщо вони є на час перевірки, то на вимогу контролюючих органів можуть не надаватися.