Коллега, приведу вам некоторые выдержки из практики (результат - ГНАУ удовлетворила жалобу)
Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відповідно до ст.1 Закону України „Про систему оподаткування” від 25 червня 1991 року № 1251-XII (далі – Закон №1251) будь-які податки і збори (обов'язкові платежі), які запроваджуються законами України, мають бути включені до цього Закону. Законом № 1251-XII не передбачено такого виду податку як прибутковий податок ні серед загально державних податків, ні серед місцевих податків. У ч.3 ст.1 Закону №1251 також зазначається, що ставки,
механізм справляння податків, за винятком особливих видів мита та збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими
законами України, крім законів про оподаткування.
З 01.01.2004 року набув чинності Закон №889 яким запроваджено податок на доходи фізичних осіб і цим Законом зазначено, що у разі, якщо норми інших законів чи інших законодавчих актів, що містять правила оподаткування доходів (прибутків) фізичних осіб, суперечать нормам цього Закону, пріоритет мають норми цього Закону (пп.22.2 ст.22 вказаного Закону).
Відповідно до пп.9.12.1 п.9.12 ст.9 Закону Закон №889 оподаткування доходів, отриманих фізичною особою від продажу нею товарів (надання послуг, виконання робіт) у межах її підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також фізичною особою, яка сплачує ринковий збір, здійснюється за правилами, встановленими спеціальним законодавством з цих питань, з урахуванням норм цього пункту.
Згідно пп.1.13 ст.1 Закону №889 оподаткування – це порядок, пов'язаний з визначенням об'єкта оподаткування, обчисленням та сплатою (утриманням) податку з доходів фізичних осіб.
Таким чином, спеціальним законодавством щодо визначення і обчислення об’єкту оподаткування податку з доходів фізичних осіб
у частині оподаткування доходів від зайняття підприємницькою діяльністю є розділ IV Декрету, а спеціальним законодавством
яким встановлено порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків є Закон України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” №2181-III від 21 грудня 2000 року (далі – Закон №2181).
Як зазначено у ст.13 „Об'єкти оподаткування” Декрету згідно з розділом IV Декрету оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також інші доходи громадян, не передбачені як об'єкти оподаткування у розділах II та III цього Декрету.
Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) i документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву.
Відповідно до пп. „б” п.1 ст.14 Декрету з доходів, зазначених у цьому розділі Декрету, податок обчислюється податковими органами на підставі декларацій, поданих громадянами
- про очікуваний (оціночний) у поточному році доход
або- про фактично одержані у звітному календарному році доходи та інших відомостей про доходи громадян, визначених у цьому розділі.
В п.3 ст.14 Декрету визначено, що податок, обчислений податковими органами, сплачується в такому порядку: протягом року платники щоквартально сплачують до бюджету по 25 процентів річної суми податку, обчисленої за доходами за попередній рiк, а платники, які вперше залучаються до сплати податку, - 25 процентів суми, обчисленої їм податковими органами за оціночним доходом на поточний рiк. Для сплати авансових платежів податку встановлюються такі строки протягом року: до 15 березня, до 15 травня, до 15 серпня i до 15 листопада. У разі значного збільшення або зменшення протягом року доходу платника податковими органами може бути проведено перерахунок сум податку за строками сплати податку, що не настали.
Згідно ст. 2 Закону № 1251 під податком і збором (обов'язковим платежем) до бюджетів та до державних цільових фондів слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування. Таким чином сплата податку до бюджету є податковим зобов’язанням, а
порядок і умови сплати визначаються виключно відповідним податковим законом, а не Декретом КМУ.
Спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення є Закон №2181.
Згідно з п.19.6 ст.19 Закону №2181 закони та інші нормативно-правові акти діють у частині, що не суперечить нормам цього Закону.
Тобто розділ IV Декрету застосовується лише у тій частині, що не суперечить Закону №2181.
Підпунктом 1.2 ст.1 Закону №2181 визначено, що податкове зобов'язання – це зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів
у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими
законами України.
Враховуючи те, що у даному випадку пп. „б” п.1 ст.14 Декрету та п.2 ст.14 Декрету містить неоднозначний порядок застосування цих норм Декрету, рішення має прийматися на користь платника податків.
Це підтверджено спеціальною нормою пп.4.4.1 п.4.4 ст.4 Закону №2181.
Так, відповідно до пп.4.4.1 п.4.4 ст.4 Закону №2181 у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу,
рішення приймається на користь платника податків.
Авантюра конечно, но прецеденты есть...