Підкажіть будь-ласка, я отримала запит з податкової: "на підставі п.п. 20.1.6, п. 20.1. ст.20 та пп.73.3 та 73.5 ст. 73 ПКУ у звязку із встановленням сумнівності у факті здійснення операцій (існування розбіжностей задекларованих з ПДВ показників податкового кредиту та податкових зобовязань) просить надати....". У податкові мені сказали, що наш партнер попав до податкової ями, відповідно попали і ми... тепер дану операцію будуть визнавати нікчемною... Проте прочитала лист: Главным основанием считать сделку ничтожной является ее недействительность, установленная законом, а не актами налоговой проверки. Указанные же в актах налоговых органов недостатки, допущенные субъектами хозяйствования при заключении и исполнении договоров, не являются основанием для признания сделок ничтожными, поскольку действующее законодательство не устанавливает таких оснований ничтожности сделки.

Письмо Госкомпредпринимательства от 16.09.11 г. № 7319. ( [buhgalter911.com] ) Тепер думаю, як правильно поступити при врученні акта:
- підписати з запереченням,
- не підписувати взагалі. (проте після відмови вони ж можуть направити поштою, а ми зараз не знаходимось за юр. адресою, чи не буде це підставою для анул. свідоцтва платника ПДВ не знайшли за місцемзнаходження?)
Проте, в акті я думаю можуть написати не нікчемна, а фіктивна. (я так розумію це різні речі).
На даний час, я думаю багато в кого подібні ситуації, як ви робите в даному випадку. ( У мене мале під-во, і це перший раз така ситуація). Буду дуже вдячна!!!

Скорее всего в акте напишут - фактически товарных операций не производилось. Но это ничего не меняет. Кредит снимут и придется судиться. В этом случае необходим подписанный вами акт и возражения к нему. Отказ от подписи ни к чему не приведет.
Готовтесь к суду - собирайте документы, подтверждающие факт сделки. Это - ТТН, РН, договор, акты приема-передачи, складские ордера, договор аренды склада (или другой документ, подтверждающий его наличие), договора ответственного хранения товара и т.д.. Любые документы, которые прямо или косвенно свидетельствуют о фактическом проведении сделки. Покопайтесь в судебных решениях и посмотрите, что это за документы.
Если товар был продан в розницу - отчеты с РРО по проданному товару. Если был продан оптом - расходные накладные с доверенностями от покупателей. Сложно оспаривать реальность приобретения товара, если не оспаривается реальность реализации этого же товара. В подобном случае на моей практике прокуратуре пришлось доказывать приобретение этого товара у других поставщиков за нал. В рамках админпроцесса это невозможно.
В общем - готовьтесь к защите. Если что - пишите в личку вопросы.

У нас уже сняли кредит был акт и прислали податкові повідомлення-рішення. Что делать дальше подскажите.

Судиться. Пишите в личку электронки ваши, дам немного практики.

Tanyadorogan@ukr.net. Спасибо.

Хто писав акт заперечення, розмість будь -ласка для зразка.

Сделка признана недействительной
Фиктивный контракт
Подходы власти к отечественному бизнесу наиболее показательны именно в сфере налогового регулирования. Ведь именно финансы являются тем инструментом, с помощью которого государство наиболее эффективно влияет на процессы в обществе, строит свою политику. Соответственно именно эта сфера наиболее подвержена политическим изменениям в обществе. Оставим за пределами этой статьи пестрящие в Интернете случаи использования богатого административного ресурса Государственной налоговой службы для перераспределения крупного и очень крупного бизнеса между старой и новой властными командами. И остановимся пока лишь на одном, но касающемся всех налогоплательщиков аспекте налоговых нововведений начала этого года, который ввиду масштабности реформирования налогового законодательства либо простой невнимательности представителей украинского бизнеса остался без надлежащей оценки со стороны как отечественных предпринимателей, так и государственной налоговой службы.
Речь идет о пересмотре налоговых последствий сделок, заключенных предпринимателями с компаниями, которые являются не вполне добросовестными плательщиками налогов либо, проще говоря, организациями фиктивными, а также сделок, единственной целью которых является избежание налогообложения. Важность для представителей отечественного бизнеса этой стороны налогового регулирования актуальна именно сегодня ввиду того, что рынок так называемых конвертационных услуг находится в стадии жесткого "реформирования" властью. Вследствие чего работающие годами конвертационные центры закрываются, а им на смену приходят новые представители этого сложного и неоднозначного украинского бизнеса. Мы все с вами имеем возможность лицезреть эту сторону "наведения порядка" в налоговых отношениях, читая еженедельные фронтовые сводки о выявленных и ликвидированных правоохранителями конвертационных центрах.
Но закрытие конвертационного центра — это только верхушка айсберга. Далее следует "отработка" всех контрагентов, включенных в конвертационный центр фиктивных и полуфиктивных организаций. Задачей-минимум, стоящей перед налоговой, является доначисление всех налоговых платежей, которые контрагенты фиктивной фирмы должны были бы уплатить в бюджет в случае, если сделок с фиктивной фирмой не было бы вообще. Задача-максимум — это взыскание в государственный бюджет всего, полученного сторонами по соответствующей сделке. И на этом этапе участниками процесса "отработки" становятся широкие круги украинского среднего бизнеса, являющиеся потребителями соответствующих услуг. То, что 90% украинского бизнеса было и остается широко вовлеченным в подобные схемы минимизации налогообложения, — общеизвестный факт. Конвертация, являясь одним из проявлений коррупции, насквозь пропитавшей украинское общество, привыкшее жить по заветам классика русской литературы Л.Толстого по совести, а не по закону, воспринимается как нечто данное — нормально, здраво, полностью одобряется им.
При этом подавляющее большинство представителей украинского бизнеса свято верят: если предусмотренные законодательством документы оформлены ими правильно, а сама сделка не признана судом недействительной, то бояться им в общем-то нечего — отобьются. В крайнем случае пойдут в суд, который по отдельным неполитическим вопросам может действительно оказаться лояльным к плательщику.
Лишенные индульгенции
Спешу разочаровать отечественных предпринимателей. Еще год назад они были бы правыми в таком подходе, а сегодня не воспринимается иначе как заблуждение. Сами того не ведая, наши соотечественники исповедуют одну из концепций российской финансово-правовой науки, согласно которой стремление налогоплательщика к минимизации налоговых платежей всеми законными способами правомерно и оправдано в силу первичности права собственности над налоговыми обязательствами. Однако, к сожалению, данная концепция не нашла своей реализации даже в российском праве, уступив так называемой доктрине деловой цели, не говоря уже о законодательствах более развитых рыночных экономик. Там заключение плательщиком сделки с единственной целью избегания налогообложения воспринимается как злоупотребление правом и не получает юридической защиты.
Украина также пошла по этому пути. Начнем с приятного. С 1 января 2011 года статья 228 Гражданского кодекса была дополнена частью третьей, в соответствии с которой сделки, заключаемые с целью, заведомо противоречащей интересам государства и общества, являются оспариваемыми, а не ничтожными, как это было ранее. Дело в том, что в качестве санкции к налогоплательщику, заключающему такую сделку, закон предусматривает взыскание всего, полученного сторонами по сделке в доход государства. Т.е., кроме уплаты недоимки по налогу, недоплаченному в связи с такой сделкой, а также штрафных санкций, налогоплательщик вынужден уплачивать по решению суда сумму, полученную по сделке, или стоимость полученного им товара (работ, услуг). До нового года налоговая признавала такие сделки недействительными (ничтожными) сама, без обращения в суд, доначисляя недоимку и штрафы. Сегодня для признания сделки недействительной налоговая должна обращаться в суд. При этом в суде налоговая служба обязана доказать умысел плательщика налогов на совершение сделки, противоречащей интересам государства и общества, что является обязательной предпосылкой для признания сделки недействительной. Отметим, что у налоговой службы есть только шесть месяцев (исковая давность) с момента, когда она узнала или должна была узнать о том, что сделка подлежит признанию недействительной, для обращения в суд.
Однако не все так радужно, как кажется на первый взгляд. Отсутствие решения административного суда о признании сделки недействительной на основании ст. 228 ГК Украины никак не свидетельствует о том, что налогоплательщик находится в безопасности. Так, согласно письму Высшего административного суда Украины от 02.06.11 г., установление факта недействительности, в т.ч. ничтожности сделки, опосредовавшей соответствующую хозяйственную операцию, не является необходимым условием для определения контролирующим органом денежных обязательств плательщику налогов в случае, если будет установлено отсутствие реального совершения такой операции или отсутствие связи между такой операцией и деятельностью плательщика. Т.е., если плательщик совершает операцию с целью минимизации налогообложения или, другими словами, злоупотребляет своим правом, то для доначисления ему недоимки признавать соответствующую сделку недействительной не требуется. Налоговая служба должна дать отдельную налоговую квалификацию совершенной плательщиком операции, не разрушая гражданско-правовую оболочку сделки. Не является обязательным также признание недействительными других сделок в цепочке поставки товаров, которые предшествовали или шли далее за спорной операцией.
В налоговых отношениях не может применяться статья 204 ГК Украины, согласно которой сделка является правомерной, если ее недействительность прямо не установлена законом или если она не признана судом недействительной. Почему? Да хотя бы в силу статьи 1 Гражданского кодекса, по которой к налоговым отношениям гражданское законодательство не применяется, если иное не установлено законом. Ссылки юристов обиженных налогоплательщиков на указанную статью в обоснование своей позиции не могут быть приняты судом, ведь (а) частно-правовая норма не может регулировать публичные отношения, коими являются отношения налоговые, (б) целями правового регулирования гражданского права являются отношения между равными сторонами, а целями налогово-правового регулирования — исполнение налоговой обязанности плательщика перед государством, (в) налоговая переквалификация операции не разрушает саму сделку, не признает ее недействительной, не прекращает обязательств по ней сторон. И потом, согласитесь, ведь свобода договора не означает право сторон закрепить в документах то, чего не было на самом деле.
Если операция имела место
Что же делать честному налогоплательщику, заподозренному в "нечистоплотных" связях и операциях? В первую очередь не опускать руки, как и не уповать на то, что правильно оформленные документы составят его индульгенцию от действий налоговой службы, нарушающих его права. Помните, даже операция с фиктивным плательщиком не будет основанием для налоговой переквалификации, а оформляющая ее сделка не будет признана недействительной в суде, если вы докажете, что такая операция действительно имела место. Да, несмотря на то что бремя доказывания лежит на государственной налоговой службе, доказывать, к сожалению, придется вам, конечно, если вас, как у Жванецкого, интересует результат.
При этом плательщику следует доказывать следующие обстоятельства:
— выбранная плательщиком и его контрагентами правовая модель максимально соответствует действительным экономическим отношениям сторон, была для них максимально удобной и простой, в первую очередь исходя из экономики операции;
— стороны имели необходимые кадровые, экономические и организационные ресурсы для осуществления действий, необходимых для реализации операции;
— плательщик владеет (на праве собственности, пользования) необходимыми основными средствами, в т.ч. транспортными, для осуществления операций;
— сроки, расстояния и другие фактические обстоятельства операции были достаточны для ее осуществления;
— у поставщика услуг в наличии необходимые разрешения, лицензии для осуществления операции;
— операция не повлекла за собой убытки бюджета;
— плательщик располагает документами, подтверждающими хранение товара, его перевозку, погрузку/выгрузку, переработку, дальнейшую поставку.
Конечно, вышеизложенные выкладки в обоснование позиции Государственной налоговой службы и принятые на вооружение судами с подачи ВАС Украины хороши для правоприменительной практики тех стран, где свято чтут как право собственности, так и право на беспрепятственное осуществление предпринимательской деятельности. Стран, где государство, запрещая злоупотребление правом со стороны налогоплательщика, ограничивает в первую очередь себя и своих чиновников в таких злоупотреблениях. Стран, где беспрепятственно принимаются налоговые декларации, своевременно возмещается НДС, обоснованно лишают (если вообще лишают) статуса плательщика НДС. Тогда меры по обеспечению добросовестности плательщика адекватны добросовестности самого государства, выглядят обоснованно и морально. В Украине же введение таких мер воспринимается только как очередной репрессивный акт в отношении бизнеса, обремененного не только давлением налоговых платежей, но и неофициальных, но от этого не менее обязательных подношений. Возможно, начинать реформирование налоговой системы надо было именно с этой стороны?..
Автор: Данил Гетманцев

Здраствуйте, а можна і мені трошкт практики ilona21061983-83@mail.ru дякую!

Quote
andrey1254
Судиться. Пишите в личку электронки ваши, дам немного практики.

habibonka@yandex.ru Спасибо

Госкомпредпринимательства: актами налоговой проверки нельзя признать сделку ничтожной

Как следует из письма Госкомпредпринимательства от 16.09.2011 года № 7319, указанные в актах налоговой проверки недостатки, допущенные субъектами хозяйствования при заключении и исполнении договоров, не являются основанием для признания сделок ничтожными, поскольку действующее законодательство не устанавливает таких оснований ничтожности сделки.
Основанием для признания сделки ничтожной является ее недействительность, установленная законом, а не актами налоговой проверки. Органы ГНС согласно ст. 10 Закона "О государственной налоговой службе в Украине" наделены лишь полномочиями подавать в суды иски к предприятиям о признании сделок недействительными и взыскании в доход государства средств, полученных ими по таким сделкам. До вынесения такого решения судом согласно ч.1 ст.204 ГК сделка является правомерной, если ее недействительность прямо не установлена законом или если он не признан судом недействительным (презумпция правомерности).
Стоит отметить, что практика признания налоговиками ничтожности сделок, без обращения в суды, в последнее время приобрела массовый характер. И, несмотря на приведенные выше положения, налоговики продолжают заниматься этой незаконной практикой. Детальный анализ того, почему действия налоговиков по признанию сделок ничтожными являются незаконными, как с ними бороться и обжаловать такие решения налоговиков в суде был проведен в еженедельнике «ЮРИСТ & ЗАКОН» от 19.07.2011, № 28.

Евгений Даниленко

Источник: "ЮРИСТ & ЗАКОН"

Quote
lytik
Сделка признана недействительной
Фиктивный контракт
Подходы власти к отечественному бизнесу наиболее показательны именно в сфере налогового регулирования. Ведь именно финансы являются тем инструментом, с помощью которого государство наиболее эффективно влияет на процессы в обществе, строит свою политику. Соответственно именно эта сфера наиболее подвержена политическим изменениям в обществе. Оставим за пределами этой статьи пестрящие в Интернете случаи использования богатого административного ресурса Государственной налоговой службы для перераспределения крупного и очень крупного бизнеса между старой и новой властными командами. И остановимся пока лишь на одном, но касающемся всех налогоплательщиков аспекте налоговых нововведений начала этого года, который ввиду масштабности реформирования налогового законодательства либо простой невнимательности представителей украинского бизнеса остался без надлежащей оценки со стороны как отечественных предпринимателей, так и государственной налоговой службы.
Речь идет о пересмотре налоговых последствий сделок, заключенных предпринимателями с компаниями, которые являются не вполне добросовестными плательщиками налогов либо, проще говоря, организациями фиктивными, а также сделок, единственной целью которых является избежание налогообложения. Важность для представителей отечественного бизнеса этой стороны налогового регулирования актуальна именно сегодня ввиду того, что рынок так называемых конвертационных услуг находится в стадии жесткого "реформирования" властью. Вследствие чего работающие годами конвертационные центры закрываются, а им на смену приходят новые представители этого сложного и неоднозначного украинского бизнеса. Мы все с вами имеем возможность лицезреть эту сторону "наведения порядка" в налоговых отношениях, читая еженедельные фронтовые сводки о выявленных и ликвидированных правоохранителями конвертационных центрах.
Но закрытие конвертационного центра — это только верхушка айсберга. Далее следует "отработка" всех контрагентов, включенных в конвертационный центр фиктивных и полуфиктивных организаций. Задачей-минимум, стоящей перед налоговой, является доначисление всех налоговых платежей, которые контрагенты фиктивной фирмы должны были бы уплатить в бюджет в случае, если сделок с фиктивной фирмой не было бы вообще. Задача-максимум — это взыскание в государственный бюджет всего, полученного сторонами по соответствующей сделке. И на этом этапе участниками процесса "отработки" становятся широкие круги украинского среднего бизнеса, являющиеся потребителями соответствующих услуг. То, что 90% украинского бизнеса было и остается широко вовлеченным в подобные схемы минимизации налогообложения, — общеизвестный факт. Конвертация, являясь одним из проявлений коррупции, насквозь пропитавшей украинское общество, привыкшее жить по заветам классика русской литературы Л.Толстого по совести, а не по закону, воспринимается как нечто данное — нормально, здраво, полностью одобряется им.
При этом подавляющее большинство представителей украинского бизнеса свято верят: если предусмотренные законодательством документы оформлены ими правильно, а сама сделка не признана судом недействительной, то бояться им в общем-то нечего — отобьются. В крайнем случае пойдут в суд, который по отдельным неполитическим вопросам может действительно оказаться лояльным к плательщику.
Лишенные индульгенции
Спешу разочаровать отечественных предпринимателей. Еще год назад они были бы правыми в таком подходе, а сегодня не воспринимается иначе как заблуждение. Сами того не ведая, наши соотечественники исповедуют одну из концепций российской финансово-правовой науки, согласно которой стремление налогоплательщика к минимизации налоговых платежей всеми законными способами правомерно и оправдано в силу первичности права собственности над налоговыми обязательствами. Однако, к сожалению, данная концепция не нашла своей реализации даже в российском праве, уступив так называемой доктрине деловой цели, не говоря уже о законодательствах более развитых рыночных экономик. Там заключение плательщиком сделки с единственной целью избегания налогообложения воспринимается как злоупотребление правом и не получает юридической защиты.
Украина также пошла по этому пути. Начнем с приятного. С 1 января 2011 года статья 228 Гражданского кодекса была дополнена частью третьей, в соответствии с которой сделки, заключаемые с целью, заведомо противоречащей интересам государства и общества, являются оспариваемыми, а не ничтожными, как это было ранее. Дело в том, что в качестве санкции к налогоплательщику, заключающему такую сделку, закон предусматривает взыскание всего, полученного сторонами по сделке в доход государства. Т.е., кроме уплаты недоимки по налогу, недоплаченному в связи с такой сделкой, а также штрафных санкций, налогоплательщик вынужден уплачивать по решению суда сумму, полученную по сделке, или стоимость полученного им товара (работ, услуг). До нового года налоговая признавала такие сделки недействительными (ничтожными) сама, без обращения в суд, доначисляя недоимку и штрафы. Сегодня для признания сделки недействительной налоговая должна обращаться в суд. При этом в суде налоговая служба обязана доказать умысел плательщика налогов на совершение сделки, противоречащей интересам государства и общества, что является обязательной предпосылкой для признания сделки недействительной. Отметим, что у налоговой службы есть только шесть месяцев (исковая давность) с момента, когда она узнала или должна была узнать о том, что сделка подлежит признанию недействительной, для обращения в суд.
Однако не все так радужно, как кажется на первый взгляд. Отсутствие решения административного суда о признании сделки недействительной на основании ст. 228 ГК Украины никак не свидетельствует о том, что налогоплательщик находится в безопасности. Так, согласно письму Высшего административного суда Украины от 02.06.11 г., установление факта недействительности, в т.ч. ничтожности сделки, опосредовавшей соответствующую хозяйственную операцию, не является необходимым условием для определения контролирующим органом денежных обязательств плательщику налогов в случае, если будет установлено отсутствие реального совершения такой операции или отсутствие связи между такой операцией и деятельностью плательщика. Т.е., если плательщик совершает операцию с целью минимизации налогообложения или, другими словами, злоупотребляет своим правом, то для доначисления ему недоимки признавать соответствующую сделку недействительной не требуется. Налоговая служба должна дать отдельную налоговую квалификацию совершенной плательщиком операции, не разрушая гражданско-правовую оболочку сделки. Не является обязательным также признание недействительными других сделок в цепочке поставки товаров, которые предшествовали или шли далее за спорной операцией.
В налоговых отношениях не может применяться статья 204 ГК Украины, согласно которой сделка является правомерной, если ее недействительность прямо не установлена законом или если она не признана судом недействительной. Почему? Да хотя бы в силу статьи 1 Гражданского кодекса, по которой к налоговым отношениям гражданское законодательство не применяется, если иное не установлено законом. Ссылки юристов обиженных налогоплательщиков на указанную статью в обоснование своей позиции не могут быть приняты судом, ведь (а) частно-правовая норма не может регулировать публичные отношения, коими являются отношения налоговые, (б) целями правового регулирования гражданского права являются отношения между равными сторонами, а целями налогово-правового регулирования — исполнение налоговой обязанности плательщика перед государством, (в) налоговая переквалификация операции не разрушает саму сделку, не признает ее недействительной, не прекращает обязательств по ней сторон. И потом, согласитесь, ведь свобода договора не означает право сторон закрепить в документах то, чего не было на самом деле.
Если операция имела место
Что же делать честному налогоплательщику, заподозренному в "нечистоплотных" связях и операциях? В первую очередь не опускать руки, как и не уповать на то, что правильно оформленные документы составят его индульгенцию от действий налоговой службы, нарушающих его права. Помните, даже операция с фиктивным плательщиком не будет основанием для налоговой переквалификации, а оформляющая ее сделка не будет признана недействительной в суде, если вы докажете, что такая операция действительно имела место. Да, несмотря на то что бремя доказывания лежит на государственной налоговой службе, доказывать, к сожалению, придется вам, конечно, если вас, как у Жванецкого, интересует результат.
При этом плательщику следует доказывать следующие обстоятельства:
— выбранная плательщиком и его контрагентами правовая модель максимально соответствует действительным экономическим отношениям сторон, была для них максимально удобной и простой, в первую очередь исходя из экономики операции;
— стороны имели необходимые кадровые, экономические и организационные ресурсы для осуществления действий, необходимых для реализации операции;
— плательщик владеет (на праве собственности, пользования) необходимыми основными средствами, в т.ч. транспортными, для осуществления операций;
— сроки, расстояния и другие фактические обстоятельства операции были достаточны для ее осуществления;
— у поставщика услуг в наличии необходимые разрешения, лицензии для осуществления операции;
— операция не повлекла за собой убытки бюджета;
— плательщик располагает документами, подтверждающими хранение товара, его перевозку, погрузку/выгрузку, переработку, дальнейшую поставку.
Конечно, вышеизложенные выкладки в обоснование позиции Государственной налоговой службы и принятые на вооружение судами с подачи ВАС Украины хороши для правоприменительной практики тех стран, где свято чтут как право собственности, так и право на беспрепятственное осуществление предпринимательской деятельности. Стран, где государство, запрещая злоупотребление правом со стороны налогоплательщика, ограничивает в первую очередь себя и своих чиновников в таких злоупотреблениях. Стран, где беспрепятственно принимаются налоговые декларации, своевременно возмещается НДС, обоснованно лишают (если вообще лишают) статуса плательщика НДС. Тогда меры по обеспечению добросовестности плательщика адекватны добросовестности самого государства, выглядят обоснованно и морально. В Украине же введение таких мер воспринимается только как очередной репрессивный акт в отношении бизнеса, обремененного не только давлением налоговых платежей, но и неофициальных, но от этого не менее обязательных подношений. Возможно, начинать реформирование налоговой системы надо было именно с этой стороны?..
Автор: Данил Гетманцев

Объемная, красиво написанная статья, не имеющая никакой практической пользы.

Quote
andrey1254
Объемная, красиво написанная статья, не имеющая никакой практической пользы.

Выложила то, что было по этой теме. На практике, слава Богу, не довелось решать подобные проблемы. У кого есть практический опыт - делитесь.

Quote
lytik
Автор: Данил Гетманцев

так хто ж автор - [jurimex.com.ua]

Quote
Марша
тепер дану операцію будуть визнавати нікчемною...

Это безграмотное суждение. "Операцию" нельзя признать ничтожной, если поставка товара фактически имела место, и товар был Вами использован в хоз. деятельности.
Если непосредственно Ваш контрагент - нормальный, не "яма", и он в отчетном периоде не только Вашу проблемную сделку заключал - письма ВАСУ на Вашей стороне.

Признали "нікчемними" все сделки у нашего контрагента и у всех сняли кредит.

но обязательства же у него не сняли. Ваш кредит - это его обязательства. И какая вам разница, как он приобретал этот товар.?

вы в любом случае - добросовестный приобретатель (ст. 388 ЦКУ, кажется..)

согласно письму Высшего административного суда Украины от 02.06.11 г., установление факта недействительности, в т.ч. ничтожности сделки, опосредовавшей соответствующую хозяйственную операцию, не является необходимым условием для определения контролирующим органом денежных обязательств плательщику налогов в случае, если
будет установлено:
- отсутствие реального совершения такой операции
- или отсутствие связи между такой операцией и деятельностью плательщика.

в Вашем случае этого, похоже, нет

а вообще конечно...
налоговая рулит и реально разруливает...((((((((( (с)

Quote
werty26
но обязательства же у него не сняли. Ваш кредит - это его обязательства. И какая вам разница, как он приобретал этот товар.?

..ведь если даже предположить, что это всё фикция и товара не было (допустим), то тогда надо снимать и кредит, и обязательства. И тогда налог к уплате не занижен, доначисления и штрафов у контрагента нет. Класс)))

а то что ж получается?? допустим в начале цепочки какая-то яма не заплатила 1000 грн. налога. Далее товар перепродавался ХХ раз, и везде в т.ч. НДС 1000грн. И что, теперь они хотят, чтобы каждый СПД в цепочке заплатил по 1000 грн.? т.е. ХХ тысяч грн. вместо одной???
А в ЖЖЖ у них не слипнется??

Согласна с вами, но всё таки уведомления уже получены требуют заплатить, и это тормозит нашу работу так как часто берем справки об отсутствии задолжености перед бюджетом.

И меня "практически" подготовьте. Спасибо.


lvv@bestdiagnostic.com.ua

Quote
Tanyshka_Buh_D
Признали "нікчемними" все сделки у нашего контрагента и у всех сняли кредит.

в суд.
увы, долгая и изнуряющая борьба

Quote
Tanyshka_Buh_D
Согласна с вами, но всё таки уведомления уже получены требуют заплатить, и это тормозит нашу работу так как часто берем справки об отсутствии задолжености перед бюджетом.

Обжалуйте уведомления или платите по ним.

Quote
werty26
но обязательства же у него не сняли. Ваш кредит - это его обязательства. И какая вам разница, как он приобретал этот товар.?

разницы никакой, но НК снят это факт

На протяжении какого периода можно обжаловать уведомления, подскажите.

ст.56

Quote
Tanyshka_Buh_D
На протяжении какого периода можно обжаловать уведомления, подскажите.

У разі незгоди платника податків або його законних представників з висновками перевірки чи фактами та даними, викладеними в акті (довідці) перевірки, вони мають право подати заперечення протягом п’яти робочих днів з дня отримання акта (довідки). Такі заперечення розглядаються органом державної податкової служби протягом п’яти робочих днів, що настають за днем їх отримання (днем завершення перевірки, проведеної у зв’язку з необхідністю з’ясування обставин, що не були досліджені під час перевірки та зазначені у зауваженнях), та платнику податків надсилається відповідь у порядку, визначеному в Кодексі, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень. Платник податку (його представник) має право брати участь у розгляді заперечень, про що такий платник податку зазначає у запереченнях.

Практика порядку оскарження рішень і дій податкових органів

Оскарження є одним із способів забезпечення захисту порушених прав. Незважаючи на існуючий загальний судовий порядок захисту прав у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій встановлений Кодексом адміністративного судочинства України (далі – КАС України), платникам податків додатково надано право оскаржувати незаконні рішення і дії податкових органів в адміністративному порядку, шляхом подання скарг до відповідного податкового органа, керуючись ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 р. № 2181 (далі – Закон № 2181).

Право на оскарження

Право на оскарження надане Законом № 2181 виникає у разі, коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправільно визначив суму податкового зобов’язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству з питань оподаткування або виходить за межі його компетенції, встановленої законом. Слід наголосити, що до таких рішень законодавець також відносить і податкові роз’яснення, які на відміну від інших рішень податкового органу можуть бути оскаржені виключно до суду (пп. «і» пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону № 2181).

Реалізується зазначене право на оскарження шляхом направлення в письмовій формі відповідної скарги до контролюючого органу, який прийняв оскаржуване рішення або вчинив незаконну дію, або позовної заяви до суду.

Слід зазначити, що не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку узгоджене податкове зобов’язання, яке у разі його самостійного визначення платником податків у податковій декларації вважається узгодженим з моменту її подання податковому органу, а у разі визначення податкового зобов’язання контролюючим органом – з моменту отримання платником податків рішення контролюючого органу і неоскарження такого рішення протягом встановленого строку.

Об’єкти оскарження

Платник податків має право оскаржити в адміністративному або в судовому порядку:

податкові повідомлення, податкові повідомлення-рішення про визначення сум податкових зобов’язань, штрафних (фінансових) санкцій та податкові вимоги щодо податкового боргу;
рішення про:
заборону здійснення операцій із заставленими активами платника податків (припис);
розподіл суми податкових зобов’язань або податкового боргу між платниками податків, що виникають унаслідок реорганізації;
погашення податкових зобов’язань, забезпечених податковою заставою, до проведення реорганізації;
установлення солідарної відповідальності за сплату податкових зобов’язань платника податку, що реорганізовується;
поширення права податкової застави на всі активи платника податків, який створюється шляхом об’єднання інших платників податків;
продаж активів, що перебувають у податковій заставі; самостійне визначення органами державної податкової служби складу активів, що підлягають продажу (акт опису);
арешт активів;
дострокове розірвання договорів про розстрочення, відстрочення податкових зобов’язань за ініціативою органу державної податкової служби;
подання платником податків нової податкової декларації з виправленими показниками;
застосування штрафних (фінансових) санкцій;
постанова зі справи про адміністративне правопорушення. Відповідно до ст. 2342 Кодексу України про адміністративне правопорушення (далі — КупАП) органи державної податкової служби України розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з ухиленням від подання декларації про доходи (ст. 1641), порушенням порядку подання фінансової звітності та ведення бухгалтерського обліку при ліквідації юридичної особи (ст. 1666). Всі інші постанови винесені податковими органами розглядаються виключно в судовому порядку. Постанови винесені на підставі статей 1641, 2342 КУпАП платник податків також має право оскаржити безпосередньо до суду (п. 3 ч. 1 ст. 288 КУпАП).
податкові роз’яснення, але виключно до суду.

На практиці доволі часто трапляються випадки, коли платники податків намагаються оскаржити акт перевірки. В зв’язку з цим, автор вважає за необхідне звернути увагу на таке.

Акт перевірки – це службовий документ, який стверджує факт проведення перевірки фінансово-господарської діяльності суб’єкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб’єктами господарювання (Наказ Державної податкової адміністрації України «Про затвердження Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства» від 10 серпня 2005 р. № 327). Тобто сам по собі акт перевірки не має для платників податків ніяких наслідків. Наслідки настають у зв’язку з прийняттям податкового органу відповідного рішення, прийнятого на підставі акта перевірки. Аналогічної думки дотримуються і Вищий адміністративний суд України в постанові від 12 травня 1995 р. № 02-5/451 та президія Вищого адміністративного суду України в постанові від 26 січня 2000 р. № 02-5/35, в яких зазначається, що акти податкових перевірок не можуть бути предметом спору в господарському суді. Ці документи не мають обов’язкового характеру, а викладені в них обставини можуть бути лише підставою для застосування керівником податкового органу чи його заступником відповідних заходів.

Адміністративне оскарження

Процедура адміністративного оскарження закріплена п. 5.2 ст. 5 Закону № 2181 та Положенням про порядок подання та розгляду скарг платників податків органами державної податкової служби [2] (далі – Наказ № 29).

Ключовими моментами процедури адміністративного оскарження є дотримання строків (до того ж як платником податків, так і податковим органом) та порядку оскарження, оскільки наслідком недотримання зазначених положень буде:

у разі недотримання строків платником податків – узгодження податкового зобов’язання (несвоєчасна оплата якого призведе до виникнення у такого платника податків податкового боргу), передача активів у податкову заставу;

у разі недотримання строків податковим органом – задоволення скарги платника податків, навіть якщо фактично рішення за результатом розгляду скарги прийняте не на користь такого платника;

у разі недотримання процедури оскарження – відмова у розгляді скарги, що призведе знову ж таки до узгодження податкового зобов’язання.

Порядок адміністративного оскарження

Первинна скарга подається до органу державної податкової служби, який прийняв оскаржуване рішення, повторна до вищестоящого податкового органу у разі повного або часткового незадоволення первинної скарги. Слід зазначити, що рішення, прийняте за результатом розгляду як первинної, так і повторної скарг може бути менш сприятливим для платника податків, ніж рішення, яке оскаржувалося у разі збільшення податковим органом суми податкового зобов’язання (пені та штрафних санкцій) або податкового боргу.

За загальним правилом відмова в прийнятті скарги (заяви) платника податків забороняється (абзац 3 п. 3 наказу № 29). Зазначене правило стосується навіть тих випадків, коли питання, порушені у скарзі (заяві), одержаній органом державної податкової служби, не належать до повноважень органів державної податкової служби. При виникненні зазначеної ситуації таку скаргу (заяву), податковий орган зобов’язаний протягом п’яти днів переслати за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що письмово повідомити особу, яка подала скаргу (заяву).

На практиці органи державної податкової служби зазначену норму, як правило, ігнорують в принципі як і всі інші органи уповноважені розглядати звернення громадян, для яких зазначене правило також діє на підставі ч. 3 ст. 7 Закону України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 р. № 393/96-ВР. Зазначені дії можуть призвести до пропуску законодавчо встановленого строку для звернення до підвідомчого органу з відповідною заявою (скаргою). Порушення процедури розгляду звернень громадян (платників податків) може слугувати досить аргументованою причиною для встановлення поважності його пропуску. Незважаючи на те, що зазначена обставина не стосується пп. 15.4.1 п. 15.4 ст. 15 Закону № 2181 до переліку підстав, наявність яких може слугувати причиною для продовження керівником податкового органу (його заступником) граничних строків для подання відповідної заяви (скарги) за письмовим зверненням платника податків.

Слід зазначити, що у разі відмови керівника податкового органу у продовженні строку для подання скарги (заяви), платник податків може звернутися до суду із заявою про зобов’язання вчинити дії щодо прийняття та розгляду скарги у зв’язку з поважністю причин його пропуску. В будь-якому разі платник податків може звернутися до суду із відповідним позовом про визнання недійсним рішення податкового органу чи незаконними дій його посадових осіб.

Причиною для відмови у розгляді поданої скарги (заяви) по суті є недотримання строків її подання та вимог, встановлених Наказом № 29 для її оформлення, зокрема, незазначення в ній:

прізвища, імені, по батькові, місця проживання фізичної особи – платника податку, а для юридичної особи – платника податку – її найменування, місцезнаходження, а також адреси, на яку необхідно надіслати рішення (відповідь) за скаргою (заявою);
найменування органу державної податкової служби, яким видано податкове повідомлення, рішення або постанова зі справи про адміністративне правопорушення, що оскаржується, її дата і номер; назва податку, збору (обов’язкового платежу) або штрафної (фінансової) санкції та їх сума;
суті порушеного питання, прохання чи вимоги й обґрунтування незгоди платника податків із сумою податкового зобов’язання, визначеною органом державної податкової служби в податковому повідомленні, або незгоди з іншим рішенням органу державної податкової служби;
інформації про подання чи неподання позовної заяви до суду про визнання недійсним податкового повідомлення або рішення органу державної податкової служби, а також про повідомлення чи неповідомлення відповідного органу державної податкової служби про подання повторної скарги (заяви) органу державної податкової служби вищого рівня;
підпису фізичної особи – платника податку, а для юридичної особи – платника податку – підпису керівника або особи, яка виконує обов’язки керівника юридичної особи – платника податку. Якщо скарга (заява) в інтересах фізичної особи – платника податку або юридичної особи – платника податку подається її представником, то до скарги (заяви) долучається копія довіреності, оформленої відповідно до вимог законодавства, і підпис представника юридичної особи – платника податку на скарзі (заяві) повинен бути скріплений печаткою юридичної особи – платника податку;
переліку документів і розрахунків, що додаються до скарги (заяви), а у разі надсилання скарги (заяви) поштою недодання опису укладеного та повідомлення про вручення.

Слід зазначити, що Закон № 2181 не передбачає відмови в прийнятті та розгляді скарги в разі недотримання вимог щодо її оформлення. Його нормами чітко зазначено, що для повернення скарги контролюючий орган зобов’язаний прийняти мотивовану відмову, інакше скарга вважається задоволеною. Крім того, таку позицію можна підтвердити нормами ст.19 Конституції України, якою встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. В принципі на цій підставі можливо аргументувати факт задоволення скарги.

На думку автора краще дотримуватися приписів наказу № 29 і оформити скаргу відповідно до його вимог. Тим більше, що наказ зареєстрований в Міністерстві юстиції України, а оформлення скарги відповідно до його вимог не матиме ніяких складнощів. Крім того, положення наказу розширюють права платника податків у процесі подання та розгляду скарги. Враховуючи ту обставину, що обов’язок доведення того, що нарахування суми податкового зобов’язання, здійснене органом державної податкової служби відповідно до законодавства, є помилковим, покладається на платника податків, користування передбаченими Наказом № 29 правами, може позитивно вплинути на результат прийняття рішення за результатом розгляду скарги.

Так, особа, яка подала скаргу наділена такими правами:

особисто викласти аргументи особі, що перевіряла скаргу (заяву), та брати участь у перевірці поданої скарги (заяви);
ознайомитися з матеріалами перевірки;
подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом державної податкової служби, який розглядає скаргу (заяву);
бути присутньою при розгляді скарги (заяви);
користуватися послугами адвоката або уповноваженого представника, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку;
одержати письмову відповідь про результати розгляду скарги (заяви);
висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду скарги (заяви);
вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом неправомірних рішень;
відкликати або анулювати подану скаргу (заяву) в будь-який час до прийняття рішення за наслідками розгляду скарги (заяви).

Враховуючи викладене, пропонуємо платникам податків не ігнорувати надані права при поданні та розгляді скарги. Оскільки на практиці особиста присутність (а краще присутність компетентного представника) при розгляді скарги надає додаткові можливості в доведенні правомірності своєї позиції.

Строки адміністративного оскарження

Загальний строк для оскарження платником податків податкового повідомлення або іншого рішення органу державної податкової служби становить 10 календарних днів, перебіг яких починається з дня, наступного за днем отримання відповідного рішення. Зазначений 10-ти денний термін встановлений і для подання повторних скарг.

Нормами Закону № 2181 передбачені також спеціальні строки в кількості 30-ти календарних днів наступних за днем отримання для оскарження рішень про:

визначення податкових зобов’язань податковим органом за причинами, не пов’язаними із порушенням податкового законодавства;
нарахування податкових зобов’язань з земельного податку;
нарахування податкових зобов’язань зобов’язання з прибуткового податку з громадян нарахованого фізичним особам – суб’єктам підприємницької діяльності, громадянам, іноземним громадянам та особам без громадянства на підставі подання ними декларацій про очікувані або про фактично одержані доходи;
розподіл суми податкових зобов’язань або податкового боргу між платниками податків, що виникають унаслідок реорганізації; установлення солідарної відповідальності за сплату податкових зобов’язань платника податку, що реорганізовується; поширення права податкової застави на всі активи платника податків, який створюється шляхом об’єднання інших платників податків.

Для податкового органу строк прийняття вмотивованого рішення та його надсилання скаржнику становить двадцять календарних днів від дня отримання скарги платника податків. Виключення становлять скарги на постанову зі справі про накладення адміністративного стягнення, які розглядаються в десятиденний строк з дня їх надходження. За вмотивованим рішенням керівника відповідного контролюючого органу (або його заступника) строк розгляду скарги платника податків може бути продовжений на строк не більше шістдесяти календарних днів.

Підставою для прийняття рішення про продовження строку розгляду скарги може бути: відсутність доданих до скарги (заяви) документів (акта перевірки, розрахунків до акта перевірки, рішення, прийнятого за розглядом акта перевірки, рішення, за розглядом скарги (заяви), необхідних для розгляду скарги (заяви); необхідність додаткової перевірки наданих бухгалтерських документів або документів податкового обліку; необхідність документів інших організацій, що належать до їх компетенції, для з’ясування обставин справи тощо).

У будь-якому разі про прийняття рішення про продовження термінів розгляду скарги (заяви) податковий орган зобов’язаний повідомити платника податків у письмовій формі, до того ж до закінчення двадцятиденного строку встановленого для розгляду скарги.

Із зазначеної процедури слід виокремити такі правові моменти:

Якщо вмотивоване рішення за скаргою платника податків не надсилається платнику податків протягом двадцятиденного строку або протягом строку, продовженого за рішенням керівника контролюючого органу (або його заступника), така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначених строків. Скарга вважається також повністю задоволеною на користь платника податків, якщо рішення керівника контролюючого органу (або його заступника) про продовження строків її розгляду не було надіслано платнику податків до закінчення двадцятиденного строку.
У разі коли керівник податкового органу (його заступник) приймає рішення про продовження строків розгляду скарги платника податків понад строки, визначені абзацом 1 пп. 5.2.2 п. 5.2 ст. 5 Закону № 2181, пеня не нараховується протягом таких додаткових строків, незалежно від результатів адміністративного оскарження.
Подана скарга (заява) зупиняє виконання платником податків податкових зобов’язань, визначених у податковому повідомленні, на строк від дня подання такої скарги (заяви) до органу державної податкової служби до дня закінчення процедури адміністративного оскарження. Протягом зазначеного строку податкові вимоги з податку, що оскаржується, не надсилаються, а сума податкового зобов’язання, що оскаржується, вважається неузгодженою.
У разі коли останній день строків припадає на вихідний або святковий день, останнім днем таких строків вважається перший наступний робочий день.

Момент вручення рішення

Перебіг законодавчо встановленого строку для оскарження рішення контролюючого органу розпочинається з дня, наступного за днем його отримання платником податків.

Доведення до відома платників податків рішення прийнятого податковими органами за результатом розгляду скарги можливе двома зазначеними законом способами:

надіслати поштою з повідомленням про вручення;
надати під розписку.

При встановленні факту отримання платником податків рішення контролюючого органу необхідно звернути увагу на таке:

Рішення про результати розгляду скарги (заяви), незважаючи на спосіб доведення його до відома платника податків, – скаржника направляється за адресою, зазначеною безпосередньо платником податків у скарзі (заяві) як адреса, на яку необхідно надіслати рішення (відповідь) на скаргу (заяву). Слід зазначити, що у разі неправильного зазначення адреси, доводи платника податків який не отримав рішення про результати розгляду скарги про те, що скарга вважається задоволеною – будуть неправомірними.
Рішення вважається доведеним до:
юридичної особи, якщо його вручено керівнику або уповноваженій особі такої юридичної особи – платника податків під розписку;
фізичній особі, якщо його вручено особисто такій фізичній особі або уповноваженій нею особі.
У разі відмови платника податку або його уповноваженої особи від отримання рішення (відповіді), прийнятого за розглядом скарги (заяви), або в разі незнаходження особи за адресою, зазначеною у скарзі (заяві), датою вручення рішення (відповіді) платнику податків вважається дата, зазначена працівником поштового зв’язку на повідомленні про вручення поштового відправлення, про відмову платника податку від отримання рішення (відповіді), або дата вчиненого працівником поштового зв’язку запису на повідомленні про відсутність одержувача рішення (відповіді) за адресою, яка зазначена особою у скарзі (заяві) як адреса, на яку необхідно надіслати рішення (відповідь) на скаргу (заяву).

Судове оскарження

На відміну від адміністративного оскарження, до суду платник податків має право оскаржити рішення податкових органів про нарахування податкового зобов’язання у будь-який момент після отримання відповідного податкового повідомлення, але з урахуванням строків давності. У цьому випадку зазначене рішення контролюючого органу не підлягає адміністративному оскарженню (пп. 5.2.5 п. 5.2 ст. 5 Закону № 2181).

Відповідно до ст.99 КАСУ адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Законом №2181 передбачений загальний строк визначення та стягнення суми податкових зобов’язань 1095 днів, перебіг якого починається з дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі, коли така податкова декларація була надана пізніше, – за днем її фактичного подання (пп.15.1.1 п.15.1 ст.15).

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

З першого вересня 2005 року оскарження рішень податкових органів здійснюється у порядку, врегульованому КАС України, який дещо відрізняється від порядку розгляду спорів за участю податкових органів господарськими судами на підставі Господарського процесуального кодексу України.

Особливостями процедури оскарження до адміністративних судів рішень і дій контролюючих органів є такі правові моменти.

На стадії подання та розгляду позовної заяви

По-перше, позовна заява до адміністративного суду повинна містити вимоги про скасування або визнання нечинними рішень податкових органів (ст. 106 КАС України). До господарських судів необхідно було подавати позов про визнання недійсним податкових рішень.

По-друге, однією з обов’язкових вимог до змісту позовної заяви у разі її подачі уповноваженим представником позивача, крім додання до неї його довіреності, є зазначення імені представника, його поштової адреси, а також номеру засобу зв’язку, адреси електронної пошти, якщо такі є (ст. 106 КАСУ ). До господарського суду на підтвердження повноважень необхідно подати тільки довіреність оформлену відповідно до вимог чинного законодавства (ст. 57 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України)).

По-третє, змінився порядок направлення відповідачам копії позовної заяви. Якщо при подачі позову до господарського суду, її копія направляється позивачем особисто, а господарському суду надаються відповідні докази її відправлення (ст. 57 ГПК України), то при подачі позову до адміністративного суду, останній сам направляє її відповідачам у справі, а на позивача покладається обов’язок додати до позову кількість його копій залежно від кількості відповідачів.

По-четверте, адміністративний процес включає нову стадію – стадію підготовчого провадження у справі, яка зокрема, полягає в проведенні попереднього судового засідання – після прийняття ухвали про відкриття провадження у справі, яке відбувається за участю сторін, та інших осіб, які беруть участь у справі. Лише за наслідком підготовчого провадження суддя приймає рішення про призначення справи до судового розгляду (ст. 121 КАС України).

По-п’яте, судовий процес в адміністративному суді відбувається з повним фіксуванням його технічними засобами (ст. 126 КАС України). При розгляді справ господарськими судами фіксування судового процесу відбувається лише за вимогою одного із учасників або за власною ініціативою судді (ст. 811 ГПК України).

На стадії оскарження рішень адміністративних судів

Суттєвими відмінностями оскарження рішень адміністративних і господарських судів є строки та порядок подання апеляційних скарг.

Якщо апеляційну скаргу на рішення господарського суду першої інстанції необхідно подати протягом 10 календарних днів з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини – з дня його підписання (ст. 93 ГПК України). То ст. 186 КАС України встановлено, що про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява, яка має інформативний характер і не повинна містити обґрунтування мотивів оскарження і вимог до суду апеляційної інстанції, які викладаються в апеляційній скарзі. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення, а копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, або складення у повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції подається протягом п’яти днів з дня проголошення ухвали. Якщо ухвалу було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії ухвали. Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом десяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Окремо слід звернути увагу на момент узгодженості податкового зобов’язання після прийняття апеляційною інстанцією рішення у справі.

Законом № 2181 встановлено, що при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу податкове зобов’язання вважається неузгодженим до розгляду судом справи по суті та прийняття відповідного рішення (пп. 5.2.4 п. 5.2 ст. 5).

Відповідно до ч. 5 ст. 254 КАС України постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення. Отже, з моменту прийняття судом апеляційної чи касаційної інстанції рішення у справі за позовом до податкового органу, незалежно від факту касаційного оскарження податкове зобов’язання вважається узгодженим. У такому разі відповідно до вимог Закону № 2181 такий платник податків зобов’язаний сплатити узгоджену суму податкового зобов’язання, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом десяти календарних днів, наступних за днем такого узгодження. З наступного дня після закінчення десятиденного строку для сплати узгодженої суми податкового зобов’язання всі активи платника податків, які знаходяться в його власності перебувають у податковій заставі, а податкове зобов’язання переходить у розряд податкового боргу.

При виникненні зазначеної ситуації одночасно із касаційною скаргою слід подавати клопотання про зупинення виконання судового рішення, яке оскаржуються, а також не ігнорувати приписи пп. 5.2.5 п. 5.2. ст. 5 Закону № 2181 і повідомляти податковий орган про факт подання касаційної скарги і клопотання про зупинення виконання рішення.

ГПК України ст.1211 чітко встановлено, що суд касаційної інстанції за заявою сторони чи поданням прокурора або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення господарського суду до закінчення його перегляду в порядку касації. Норми КАС України не містять зазначеного положення. Його нормами передбачено, що при підготовці справи до касаційного розгляду суддя-доповідач протягом десяти днів після відкриття касаційного провадження, зокрема вирішує питання про зупинення виконання судових рішень, які оскаржуються. Усі рішення, ухвалені суддею-доповідачем під час підготовки справи до касаційного розгляду, викладаються у формі ухвали. Копії ухвал надсилаються особам, які беруть участь у справі (ст. 215). Зазначене дозволяє скаржнику разом з поданням касаційної скарги подати клопотання про зупинення виконання рішення апеляційної інстанції.

Слід зазначити, що оскарження рішень податкових органів крім основної своєї функції – захисту від неправомірних дій та рішень, може слугувати гарантованим способом відтягнення моменту сплати нарахованого податкового зобов’язання та штрафних санкцій строком мінімум на пів року, а з урахуванням того факту, що податковий орган практично завжди продовжує строк розгляду скарги – і на рік.

Джерело: [www.justinian.com.ua]

Податкове повідомлення-рішення, порядок оскарження.

Розглянемо як регулює Податковий Кодекс України порядок оскарження податкових повідомлень – рішень податкових органів.

Податкове повідомлення-рішення про визначення суми грошового зобов'язання платника податків або будь-яке інше рішення контролюючого органу може бути скасоване контролюючим органом вищого рівня під час проведення процедури його адміністративного оскарження та в інших випадках у разі встановлення невідповідності таких рішень актам законодавства.

Процедура адміністративного оскарження рішень органів державної податкової служби є дворівневою.

Контролюючими органами вищого рівня є: Державна податкова адміністрація України - для державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, які у свою чергу є контролюючими органами вищого рівня для державних податкових інспекцій; спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади в галузі митної справи - для інших митних органів.

Рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

У разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.

Згідно п.56.3. ПКУ Скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується.

Скарги на рішення державних податкових інспекцій подаються до державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Скарги на рішення державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі подаються до Державної податкової адміністрації України.

Під час процедури адміністративного оскарження обов'язок доведення того, що будь-яке нарахування, здійснене контролюючим органом у випадках, визначених цим Кодексом, або будь-яке інше рішення контролюючого органу є правомірним, покладається на контролюючий орган.

Згідно ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства обов'язок доведення правомірності нарахування або прийняття будь-якого іншого рішення контролюючим органом у судовому оскарженні встановлюється покладається на суб’єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Платник податків одночасно з поданням скарги контролюючому органу вищого рівня зобов'язаний письмово повідомляти контролюючий орган про оскарження його податкового повідомлення-рішення або будь-якого іншого рішення.

Згідно п.56.6. ПКУ У разі коли контролюючий орган приймає рішення про повне або часткове незадоволення скарги платника податків, такий платник податків має право звернутися протягом 10 календарних днів, наступних за днем отримання рішення про результати розгляду скарги, зі скаргою до контролюючого органу вищого рівня.

У разі порушення платником податків вимог пунктів 56.3 і 56.6 подані ним скарги не розглядаються та повертаються йому із зазначенням причин повернення.

Згідно п.56.8. ПКУ Контролюючий орган, який розглядає скаргу платника податків, зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника податків поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку.

Керівник (або його заступник) відповідного контролюючого органу може прийняти рішення про продовження строку розгляду скарги платника податків понад 20-денний строк, визначений у пункті 56.8 цієї статті, але не більше 60 календарних днів, та письмово повідомити про це платника податків до закінчення строку, визначеного у пункті 56.8 цієї статті.

Якщо вмотивоване рішення за скаргою платника податків не надсилається платнику податків протягом 20-денного строку або протягом строку, продовженого за рішенням керівника контролюючого органу (або його заступника), така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначених строків.

Скарга вважається також повністю задоволеною на користь платника податків, якщо рішення керівника контролюючого органу (або його заступника) про продовження строків її розгляду не було надіслано платнику податків до закінчення 20-денного строку, зазначеного в абзаці першому цього пункту.

Рішення Державної податкової адміністрації України та спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі митної справи, прийняте за розглядом скарги платника податків, є остаточним і не підлягає подальшому адміністративному оскарженню, але може бути оскаржене в судовому порядку.

Не підлягає оскарженню податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків.

Згідно п.56.12. ПКУ Якщо відповідно до цього Кодексу контролюючий орган самостійно визначає грошове зобов'язання платника податків за причинами, не пов'язаними із порушенням податкового законодавства, такий платник податків має право на адміністративне оскарження рішень контролюючого органу протягом 30 календарних днів, що настають за днем надходження податкового повідомлення-рішення (рішення) контролюючого органу.

У разі коли останній день строків, зазначених у цій статті, припадає на вихідний або святковий день, останнім днем таких строків вважається перший робочий день, що настає за вихідним або святковим днем.

Скарга, подана із дотриманням строків, визначених пунктом 56.3 цієї статті, зупиняє виконання платником податків грошових зобов'язань, визначених у податковому повідомленні-рішенні (рішенні), на строк від дня подання такої скарги до контролюючого органу до дня закінчення процедури адміністративного оскарження.

Протягом зазначеного строку податкові вимоги з податку, що оскаржується, не надсилаються, а сума грошового зобов'язання, що оскаржується, вважається неузгодженою.

Днем подання скарги вважається день фактичного отримання скарги відповідним контролюючим органом, а в разі надсилання скарги поштою - дата отримання відділенням поштового зв'язку від платника податків поштового відправлення із скаргою, яка зазначена відділенням поштового зв'язку в повідомленні про вручення поштового відправлення або на конверті.

Процедура адміністративного оскарження закінчується:

- днем, наступним за останнім днем строку, передбаченого для подання скарги на податкове повідомлення-рішення або будь-яке інше рішення відповідного контролюючого органу у разі, коли така скарга не була подана у зазначений строк;

- днем отримання платником податків рішення відповідного контролюючого органу про повне задоволення скарги;

- днем отримання платником податків рішення Державної податкової адміністрації України або спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі митної справи;

- днем звернення платника податків до контролюючого органу із заявою про розстрочення, відстрочення податкових зобов'язань, що оскаржувались.

День закінчення процедури адміністративного оскарження вважається днем узгодження грошового зобов'язання платника податків.

З урахуванням строків давності платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання у будь-який момент після отримання такого рішення.

Згідно ст. 99 КАСУ. Якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, то для звернення до адміністративного суду встановлюється місячний строк, який обчислюється з дня, коли позивач дізнався про рішення суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.

Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору.

Для звернення до адміністративного суду щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів, встановлюється місячний строк.

У разі коли платником податків до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, строк звернення до суду продовжується на строк, що фактично пройшов з дати звернення платника податків із скаргою до контролюючого органу до дати отримання (включно) таким платником податків остаточного рішення контролюючого органу, прийнятого за результатами розгляду скарги.

Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню.

При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу податкове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

Згідно п.56.19. ПКУ У разі коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження.

Вимоги до оформлення скарги, порядок подання та розгляду скарг встановлюється центральним органом державної податкової служби або спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи в межах їх повноважень.

У разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Така ж норма була закріплена у Законі №2181, але вона рідко коли діяла.

Якщо платник податків оскаржує рішення податкового органу до суду, обвинувачення особи в ухиленні від сплати податків не може ґрунтуватися на такому рішенні контролюючого органу до остаточного вирішення справи судом. Це правило не поширюється на випадки, коли таке обвинувачення базується не тільки на рішенні контролюючого органу, а й доведено на підставі додатково зібраних доказів відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства України.

Порушення кримінальної справи за будь-якими приводами та підставами стосовно платника податків або його службових (посадових) осіб не може бути підставою для зупинення провадження у справі або залишення без розгляду скарги (позову) такого платника податків, поданої до суду у межах процедури апеляційного узгодженн