Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного
судочинства України ( 2747-15 ) в адміністративних справах про
протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних
повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого
рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо
він заперечує проти адміністративного позову.
Виходячи зі змісту наведеної норми,
саме на податкові органи
покладається обов'язок надати достатні докази на обґрунтування
висновків про порушення платником податків норм податкового
законодавства, на підставі яких такому платникові визначено
відповідні грошові зобов'язання.
Задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин
реальності здійснення спірної господарської операції суди повинні
витребувати у податкового органу або платника податків ті докази,
які не надані учасниками справи, але які, на думку суду, можуть
підтвердити або спростувати доводи податкового органу щодо
наявності порушень з боку платника податків. Відповідні дії можуть
бути вчинені судом на підставі пункту 1 частини другої статті 110,
статті 114 Кодексу адміністративного судочинства України.
Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення
господарської операції, яка відображена в податковому обліку,
повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської
операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг,
що надаються тощо.
При цьому сама собою наявність або
відсутність окремих
документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для
висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших
даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному
капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його
господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально
складених, але недостовірних первинних документів, відповідність
яких фактичним обставинам спростована належними доказами,
не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.
( ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ, ІНФОРМАЦІЙНИЙ ЛИСТ, 01.11.2011 N 1936/11/13-11).
Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин). Відповідно до статті 9 розділу 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій
є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в пункті 5 статті 9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до статті 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.
Визначення терміну «первинний документ» наведено у статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Так, первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію
та підтверджує її здійснення.Частиною другою статті 9 даного Закону передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях
і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
"Рахунок (рахунок-фактура) за своїм призначенням не відповідає ознакам первинного документа, оскільки ним не фіксується будь-яка господарська операція, розпорядження або дозвіл на проведення господарської операції, а носить лише інформаційний характер. Форма рахунка (рахунка-фактури) не відноситься до типових форм, які затверджуються Державним комітетом статистики України, застосування її нормативно-правовими актами не передбачено (листи-роз'яснення Міністерства фінансів України від 27.11.2006 р. N 31-34000-20-23/25136 та від 09.07.2007 р. N 31-34000-20/23-4579/4800).
До документів, що підтверджують рух товарно-матеріальних цінностей, відносяться накладна на відпуск товарно-матеріальних цінностей, накладна-вимога на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів, товарно-транспортна накладна та інше."(ДЕРЖАВНЕ КАЗНАЧЕЙСТВО УКРАЇНИ,ЛИСТ, від 20.02.2009 р. N 15-08/527-2652 )
Вопрос - зачем судье счет-фактура, если она не является документом, подтверждающим осуществление сделки?_____________________________________________________
"И сказали люди, это пришел тот, которого мы ждали" ©Л.И.Брежнев.
Трубы могут быть бумажными, но документы должны быть железными.