Є, але під цим номером: С-187423/07
вже пустило:
ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
30 вересня 2010 року м. Київ К-19901/07
Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.–головуючий, судді Бившева Л.І., Маринчак Н.Є., Острович С.Е., Усенко Є.А.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Хортицькому районі м. Запоріжжя (далі –ДПІ)
на постанову господарського суду Запорізької області від 28.03.2007
та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2007
у справі № 11/88/07-АП
за позовом приватного підприємства «Регіон-Сільгоспресурс»(далі –ПП «Регіон-Сільгоспресурс»)
до ДПІ
про скасування податкового повідомлення-рішення.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України
ВСТАНОВИВ:
Позов подано про скасування податкових повідомлень-рішень від 01.12.2006 № 0000122320/0, № 0000112320/0, № 0000102320/0 та № 0000791720/0.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 27.12.2006 зазначені позовні вимоги було роз’єднано в окремі провадження, у зв’язку з чим предметом даного спору є вимога щодо скасування податкового повідомлення-рішення від 01.12.2006 № 0000791720/0.
Постановою господарського суду Запорізької області від 28.03.2007, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2007, позов задоволено. В основу прийняття рішень зі справи судами покладено висновок про те, що виплачені працівникові ПП «Регіон-Сільгоспресурс»- ОСОБА_1 –грошові кошти у сумі 4000 грн. є поверненням витрачених нею власних коштів на оплату наданих підприємству юридичних послуг, що включає правомірність кваліфікації цих коштів як доходу фізичної особи та, відповідно, їх включення до оподатковуваного доходу ОСОБА_1
У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові акти та прийняти нове рішення про відмову в позові, посилаючись на невідповідність висновків судів дійсним обставинам справи та неправильне застосування судами норм матеріального права. Так, в обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що фактично оплату наданих позивачеві юридичних послуг у сумі 4000 грн. було здійснено ОСОБА_2, яка не є працівником ПП «Регіон-Сільгоспресурс», у зв’язку з чим виплачені ОСОБА_1 грошові кошти у цій сумі мають бути включені до її оподатковуваного доходу.
Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України.
Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги ДПІ з урахуванням такого.
Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що в основу прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення, згідно з яким позивачеві визначено податкове зобов’язання з податку з доходів найманих працівників у сумі 2610,78 грн. (у тому числі 870,26 грн. за основним платежем та 1740,52 грн. штрафних санкцій), було покладено факт виплати працівникові ПП «Регіон-Сільгоспресурс»ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 4000 грн. без утримання відповідної суми цього податку. Адже, як зафіксовано в акті перевірки від 22.11.2006 № 44-23-32498814, відповідно до документів, доданих ОСОБА_1 до авансового звіту від 16.10.2003 № АО-0000001, фактично зазначену суму було сплачено ОСОБА_2 (яка не є працівником ПП «Регіон-Сільгоспресурс») за надані позивачеві юридичні послуги, що, на думку ДПІ, дає підстави для висновку про необхідність включення виплаченої ОСОБА_1 суми у розмірі 4000 грн. до її оподатковуваного доходу.
За наслідками дослідження наявних у матеріалах справи доказів, судами було з’ясовано, що ОСОБА_1 за дорученням від 08.07.2003 № 1 доручила ОСОБА_2 заплатити з її (тобто ОСОБА_1) власних коштів 4000 грн. товариству з обмеженою відповідальністю «Девора»за надані юридичні послуги.
Пунктом 2.15 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 19.02.2001 № 72 (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), встановлено порядок і строки звітування підзвітними особами по одержаній із кас підприємств готівці.
Так, за змістом цього законодавчого припису підзвітні особи зобов'язані подати до бухгалтерії підприємства разом із невикористаним залишком готівки авансовий звіт про витрачання одержаних у касі сум у такі строки:
за відрядженнями - протягом трьох робочих днів після повернення з відрядження;
на закупівлю сільськогосподарської продукції, продуктів її переробки та заготівлю вторинної сировини, крім металобрухту (далі - закупівля сільгосппродукції та заготівля вторсировини), - протягом десяти робочих днів з дня видачі готівки під звіт;
на всі інші виробничі (господарські) потреби - наступного робочого дня після видачі готівки під звіт.
Якщо з каси підприємства підзвітній особі одночасно видана готівка на відрядження та для вирішення у цьому відрядженні виробничих (господарських) питань (у тому числі й для закупівлі в населення сільгосппродукції та заготівлі вторсировини), то підзвітна особа незалежно від строку відрядження протягом трьох робочих днів після повернення з відрядження має подати до бухгалтерії підприємства повний звіт про суми, що були їй видані для вирішення виробничих (господарських) питань і безпосередньо на відрядження.
У разі придбання працівником підприємства за власні готівкові кошти товарів (продукції, послуг) або використання цих коштів у відрядженні для потреб підприємства він звітує за витрачені кошти у вищезазначеному порядку.
Отже, з наведеного випливає, що у разі витрачання працівником підприємства власних коштів на придбання товарно-матеріальних цінностей для такого підприємства (оплати наданих підприємству послуг) така підзвітна особа зобов'язана подати до бухгалтерії підприємства авансовий звіт, де обов'язково має міститься інформація про фактично здійснені витрати. Звіт слугує підставою для відшкодування підзвітній особі погодженої з підприємством суми витрачених власних коштів на потреби підприємства.
Згідно ж з пунктом 1.3 статті 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» дохід з джерелом його походження з України –це будь-який дохід, одержаний платником податку або нарахований на його користь від здійснення будь-яких видів діяльності на території України, у тому числі, але не виключно, у вигляді, зокрема, доходів у вигляді заробітної плати, нарахованих (виплачених, наданих) внаслідок здійснення платником податку трудової діяльності на території України, від працедавця, незалежно від того, чи є такий працедавець резидентом або нерезидентом.
Отже, відшкодування працівнику ПП «Регіон-Сільгоспресурс»ОСОБА_1 витрачених нею власних коштів на оплату наданих позивачеві юридичних послуг не включається до бази оподаткування податку з доходів фізичних осіб, позаяк не є доходом ОСОБА_1
Посилання скаржника на те, що фактично ці витрати були понесені іншою особою –ОСОБА_2, яка не є працівником підприємства позивача, спростовуються установленими судами обставинами справи, зокрема, фактом здійснення ОСОБА_2 відповідної оплати за рахунок коштів ОСОБА_1 на підставі виданого останньою доручення. Відповідачем не наведено переконливих доводів щодо порушення судами правил оцінки доказів у встановленні фактичних даних зі спору.
Відтак попередні судові інстанції, з достатньою повнотою встановивши обставини цієї справи, дійшли вірного висновку про неправомірність нарахування позивачеві податкового зобов’язання з податку з доходів фізичних осіб згідно з оспорюваним рішенням та правомірно задовольнили позов.
Згідно з частиною третьою статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України
УХВАЛИВ:
1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Хортицькому районі м. Запоріжжя відхилити.
2. Постанову господарського суду Запорізької області від 28.03.2007 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2007 у справі № 11/88/07-АП залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її постановлення і може бути оскаржена до Верховного Суду України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя М.І. Костенко