для общего развития от юристов
Аналіз новел законодавства у сфері протидії корупції
На даний час питання корупції є досить актуальним для усіх громадян України, оскільки вона є однією з основних соціальних проблем сучасності.
Можна з впевненістю стверджувати, що корупція як соціальне явище зародилося у людському житті з виникненням владних та грошових взаємовідносин. Більшість дослідників такого негативного явища, як корупція часто називають її раковою пухлиною суспільства, видалення якої ще не означає повного одужання, а також корозією влади, яка руйнує державний апарат і роз’їдає моральні основи суспільства. Вона становить значну загрозу демократії, реалізації принципу верховенства права, соціальному прогресу, національній безпеці, становленню громадянського суспільства.
Уже тривалий час Україна здійснює спроби подолати це ганебне явище, зокрема неодноразово на державному рівні приймались відповідні закони, концепції та програми, однак корупція залишилася на тому ж рівні.
У зв’язку з цим Верховна Рада України 11 червня 2009 року зробила ще одну спробу подолати корупцію, та прийняла низку нових антикорупційних Законів, зокрема це – Закон України «Про засади запобігання та протидії корупції», Закон України «Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень» та Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення». Дані закони вступають в силу з 01 квітня 2010 року, та розраховані на запобігання та протидію корупції в публічній та приватній сферах суспільних відносин, відшкодування завданої внаслідок вчинення корупційних правопорушень шкоди, поновлення порушених прав, свобод чи інтересів фізичних, юридичних осіб та інтересів держави.
Однак уже на сьогоднішній день прийняття цих законів викликало значне обурення серед більшості українців.
Перш за все необхідно зазначити, що дані Закони містять ряд новел, які невідомі вітчизняним правовим традиціям та запозичені закордоном, та ще не зовсім адаптовані до українського законодавства, а також вносять суттєві зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України. Однак, що стосується деяких норм цих Законів, то вони не лише доповнюють, а й суперечать нормам даних кодексів, та Конституції України. Яскравим прикладом цього можна вважати притягнення до кримінальної відповідальності юридичних осіб. Відповідно до ч.5 ст.2 Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції» суб'єктами відповідальності за корупційні правопорушення є юридичні особи. Відповідно до ст. 2 ЗУ «Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень» юридична особа несе відповідальність за здійснення від її імені і на її користь її керівником, засновником, учасником або іншою уповноваженою особою, самостійно або у співучасті, корупційних злочинів, передбачених Кримінальним кодексом України. Проте, у ст. 18 Кримінального кодексу України зазначається, що суб’єктом злочину може бути фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставати кримінальна відповідальність. Також у Конституції України - ч. 2 ст. 61 встановлено, що відповідальність особи носить індивідуальний характер. Таким чином виникають суттєві розбіжності у вирішенні питання притягнення до кримінальної відповідальності, а сам Закон виходить за межі науки вітчизняного кримінального права.
Також хочеться зазначити, що Законом ще й значно обмежуються права юридичних осіб у захисті своїх прав, оскільки відповідно до ч. 8 ст. 21 Закону України «Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень» рішення апеляційного суду у справі є остаточним, варто звернути увагу, що цим положенням закону порушуються норми Закону України «Про судоустрій» (ст. 12) та норми Цивільного процесуального кодексу України (ч.1 ст. 324), оскільки відповідно до їх положень учасники судового процесу та інші особи у випадках і порядку, передбачених процесуальним законом, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення.
Ще одним важливим моментом є те, що Закон України «Про засади запобігання та протидії корупції» встановлює і значний ряд заборон, наприклад заборона фізичним особам - підприємцям займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю (крім викладацької, наукової та творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту, що здійснюються в позаробочий час) безпосередньо або через інших осіб, та входити до складу органу управління або наглядової ради підприємства чи організації, метою яких є отримання прибутку. В даному випадку можна припуститись думки, що правоохоронні органи будуть більшою мірою боротися не з недоторканними чиновниками, які суміщають державну службу з багатомільйонним бізнесом, а з простими пересічними українцями, які щоб якимось чином забезпечити себе та свою сім’ю зобов’язані займатись іншою оплачуваною роботою. Крім того цим положенням Закону порушуються норми Конституції України, оскільки відповідно до ч.1 ст. 24 громадяни мають рівні права і свободи та є рівними перед законом.
Що ж стосується кола осіб, які відповідно до законодавства повинні здійснювати заходи щодо запобігання та протидії корупції, то відповідно до ч.1 ст. 3 Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції» ними є: Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, органи Прокуратури. Відповідно до ст. 26 цього ж Закону координацію діяльності правоохоронних органів з питань протидії корупції здійснюють в межах наданих повноважень, визначених законами, Генеральний прокурор України та підпорядковані йому прокурори.
В свою чергу органи прокуратури відповідно до нового антикорупційного законодавства будуть наділені ширшим колом повноважень, ніж ті, якими вони були наділені раніше, та які зазначені у Конституції України та Законі України «Про прокуратуру», зокрема, відповідно до Закону України «Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень» провадження у справах стосовно юридичних осіб ведеться прокурором і починається з моменту складення ним відповідного протоколу. Також саме прокурор та представник юридичної особи є учасниками провадження, якщо суд не залучить до справи інших осіб. Водночас є великий сумнів, щодо того чи потрібно було законодавцю відносити виключно прокуратуру до органів, на які покладається боротьба з корупцією.
Іншим недоліком антикорупційного законодавства є розширення кола суб’єктів відповідальних за корупційні правопорушення, що в свою чергу може привести до розширення сфери корупції загалом, оскільки зусилля правоохоронних органів будуть розпорошені на численні дрібні правопорушення, які, до того ж, далеко не завжди за своєю суттю будуть корупційними.
Таким чином новий пакет законів не лише не вирішує проблеми боротьби з корупцією в цілому, але і додає проблем переважній більшості населення. Значна частина правопорушень, які відповідно до нового законодавства визнані корупційними, по своїй суті не являються такими, а особи, яких пропонується визнати корупціонерами, насправді не можуть ними бути. І сподівання влади вирішити проблему корупції за допомогою прийняття цих законів є передчасними.
Ольга Штогрин, юрист «ЮК «Старчук Плачинда та партнери»
Спеціально для журналу «Правовий тиждень»